— Як що хочете, ми всі большевики — говорили мені жартуючи, — бо ненависть до цього дикого режіму півночи утворила нам націю, але — досить, ні одної хвилини, більше.
Большевики дійсно не позачиняли академії і університетів, гімназій, шкіл. Не забороняли видання і продаж аполітичної української літератури. Українського національного руху вони не припинили… Цей факт і послужив основою для наших закордонних необольшевиків в їх орієнтаціях… Але вони зовсім не зрозуміли їх змісту: не тому український культурний рух продовжував свій розвиток під большевиками, що цей останній є такий толєрантний і прихильний до України, а тому, що цей рух набрав такої сили, що ніякий режім, котрий хоч місяць хоче протриматись на Україні, не зважиться переслідувати його зовсім отверто. Не тому, нарешті, трималися наші культурні установи, що умовини були сприяючі, а тому що у наших людей утворилась завзятість, твердість, героїзм, який ні перед чим не зупиняється, коли діло торкається національної справи.
На скільки милі були обставини роботи, найкраще показує той факт, що ні один український діяч ніколи не міг ночувати у себе дома, блукаючи щоночі як злодій по чужим хатам. Що раз труси, арешти. Хто з Українців не перебував у черезвичайці місяць або два. —
— Черезвичайка — це щось страшне, порівняти не можна до царських тюрем, — так говорив мені український С.-Д., який добре був знайомий з російськими вязницями.
Кожний, хто сидить в черезвичайці, може кожної хвилі сподіватися, що його виведуть у двір, або в спеціяльну кімнату, прикажуть скинути верхню одіж і вистрілом з револьвера розібють голову… Робиться це без жадного приговору. Приговори річ зайва. В. П. Науменку сказали, що він є зовсім вільний, в ночі випустили на вулицю 70 літнього старця і тут десь застрілили, навіть тіла не видали. Трупом завалені анатомічний театр і всі черезвичайки. Од їх дух тяжкий іде на цілі квартали. В одній Винниці за тих три чотирі місяці большевики розстріляли коло 2000 чоловік. Не милують і жінок. Я сам бачив тих нещасних, що чудом вирвалися з цього пекла… А скільки їх загинуло! На цвинтарях нових свіжих могил стало більше як старих з похиленими хрестами, що виросли за десятки років. Саме страшне це „казни въ порядкѣ краснаго террора“. Тоді беруть без розбору одну дві сотні людей в залежності від „потреби“ і для „устрашення“ розстрілюють…
Все це є факти, за котрі я чув десятки разів від самих ріжнородних людей. Большевики і їх агенти звичайно пояснюють їх інтервенцією і війною. Звичайно, кажуть, що жорстокість і террор стали на теріторії бувшої Росії самим нормальним явищем. Але перш за все хто, як большевики, навчили цьому всіх своїх ворогів. Далі, коли жорстокість є звичайним явищем під
