Аж ось до палати заходить якась особа.
Вона оглянула палату. Мій сусід енерґійно заморгав мені: ховайся, мовляв!
Я накрився аж по самі очі ковдрою.
Оглянувши всі койки, жінка вийшла. А мій сусід пояснив мені, що це „чрезвичайниця“. Її чоловік учора сидів за столом у черезвичайці, як нас судили.
Я побачив, що пропав.
Рішив не чекати коней, а тікати пішки.
На щасття, хтось з родичів лишив мені вбрання і стару солдатську шинелю. З одним родичем я й пішов.
Ледви йду і дихати не можу, а він поспішав, бо й справді йти треба відкритим пляцом. Красноармейці всюди. Добрели ми до Бугу.
У ямці серед кущів досидів я до вечора; а тоді мене жінка і родичі завели на старе місто до знайомого.
А лікарню через пів години після мого виходу перешукали всю шкереберть.
Одпочив я два дні; а далі, щоб не наражувати свого знайомого на смертельну небезпеку — (у нього теж і жінка і діти) пішов я у село, де вже мене чекала жінка з підводою. Ці 10 верств я йшов цілий майже день. Все спинявся, щоб одсапатись; і груди боліли дуже. Спасибі — дали молока на дорогу.
Кіньми доставила мене моя жінка під Немирів, де я і вилічився остаточно, пролежавши тижднів два.
Але що гірко? Як я виходив пройтися за село, то пастушки кричали, дражнили, тоб то: „комуністи! я на… а ви будете їсти.“
А ці хлопчики — цеж Vox populi села.
Ось як було.
Але найстрашнійші хвилини були, як ішов і чекав стрілу у спину. Я, бачте, посивів, а мені трохи більше як 30 літ усього....
|
|
Радимо декому з закордонних наших кооператорів, що пошились в большевики, не забувати цього оповідання.
— Чи одбивається — запитали ми — сучасне становище Туреччини безпосередно на українських інтересах?
— Розуміється. Туреччина наша близька сусідка і натуральна спільниця. Турки дуже добре розуміють ріжницю між імперіялістичною Росією та демократичною Україною. Коли б окупаційне становище Туреччини не затяглося так надовго, то територія її не стала б примусово тереном для відбудовання єдиної Росії і для шкодливої для України акції з боку місцевих агентів Антанти.
— Чим пояснити цю останню акцію? — запитали ми.
Прінціпіяльна лінія поводження Антанти відносно України, що яскраво заманіфестувалася ще з листопада 1918 р. в Одесі до першої большевицької інвазії на це місто, далій лише послідовно додержувалася та скріплялася. Вчинки Єно, Фрейденберга та инших героїв одеської епопеї знайшли собі належну оцінку в французьких дипльоматичних і навіть судових установах, але це не вплинуло на зміну тієї тактики, авторами якої були згадані герої. Самостійність України руй-
