|
П. Карманський. |
Будеш повзти як черв під чоботом тирана
І цілуватимеш кулак, що бє тебе.
Роситимеш берліг від вечера до рана
І прокленеш твій рід — свою сімю й себе.
Язик тобі присхне листком до піднебіння
І підлий страх раба скує у тобі біль.
Замкнеш на дні душі твій ад, твої терпіння
І сповідать їх меш лиш зимній пустці піль.
Буйне твоє чоло похилить на коліна
Невиплаканий біль, безпомічна грижа.
Загубиш твій талан, бо неміч і руїна
Тебе точитимуть, як точить крицю ржа.
І житимеш сліпцем у присмерках гнітучих,
Бо сонечко твоє заступлять хмари ос.
Будеш платити дань за дар квітнів пахучих,
За віяння вітрів, за холод ранніх рос.
За твій собачий труд будеш як пес глодати
Кістки, що їх тиран покине зі стола.
І мусиш власну кров, своїх дочок, оддати
На роскоші гнилим велителям села.
І даром слатимеш ридання Еремії
На судище глухих міняйлів душ в ярмі.
Сам Бог твоїх благань почути не зуміє,
Бо твій безсилий Бог умре в чужій тюрмі.
|
Марійка Підгірянка. |
Туга має знаки дивні.
Туга має дивні чари:
В словах — звуки переливні,
А на чолі — срібні хмари.
А у очах — звіздні рої,
Що у сльозах постихали —
Такі були пісні мої,
Що у тугу закохались.
Туга дивні квіти родить —
Самі білі, самі білі,
Межи ними смуток ходить
Кладе руки на лелії.
