Сторінка:Воля. – 1921. – Т. 2, Рік 3. – Ч. 1-12.djvu/137

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


„Громадяне! Бувають помилки, від яких ніхто не є застережений. Нічого дивного, що й найвища влада Великого Міста допустилася досить прикрої помилки і дала право божевільній людині на протязі чотирьох місяців порядкувати життям громадян Великого Міста. Дяка Богу, що зараз так щасливо виявилась вся непевність, як здавалося нам, ґеніяльного пляну товариша Ока, який намагався насильно перетворити старе життя на нове і який в боротьбі з самим собою дійшов до останнього кінця і збожеволів. Отже, громадяне, будемо чесні з собою! Висловимо догану собі за свою необачність і не проклинаймо його за неосягнені мрії!

Диктаторська Рада Трьох.

Громадяне читали і тільки всміхалися. Через де який час у місті з'явилась примовка, яку казали тім, що були надто вперті, або били на ориґінальність своїх натур.

— Проти життя, як і рожна, не попреш, хоч би ти був навіть Оком!…

1920 р., 31./XII. м. Львів.



Самовидець.

Маленький фелєтон.

Лист з Парижу.

Париж! — Кому не відомо, що при цім слові робиться в серці кожного Українця, незалежно від кооперативної, або дипльоматичної приналежности його, ні від партійної орієнтації, ні, навіть, від способу здобування грошей.

Париж! — При цьому маґічному слові, серце кожного Українця, а надто дипльомата, або кооператора негайно наповнюється жагучою лявою, як кратер Везувія, перед вибухом, а коли маґнетичне слово буде сказано необережно ще раз, то воно і вибухне не гірш, ніж стара порхавка, на котру неуважна товарина наступила ногою в ясний осінній день.

Але, як відомо, від щасття не умірають; і тому серце, навіть, найбільш палкого приклонника всіх парижських штук, випустивши значну частину внутришньої трухлявини, негайно приймає попередній вигляд і продовжує вірно служити У. Н. Р., навіть, на парижських бульварах.

Після такої передмови читач напевне уявить собі, що робилося зі мною, коли гарним весняним ранком Orient-Expresse підносив мене до Сан-Лазарського двірця, і після трьохгодинного безпереривного шаленого ходу, гальмував в передмістях Парижу, аж іскри летіли з під колес.

Париж! Париж! — вигукував я; і передо мною крутилася така маса образів і малюнків, навіяних оповіданнямн знайомих, що будь я поетом, в душі моїй напевне склалися б чудові, натхненні вірші, як наприклад:

Тебе, Париж, пересікає Рона,
Тебе хвалити вже поет захрип,
В тобі панує тінь Наполєона,
А по бульварах швендяє Галіп.

Правда, що до Рони, то я не зовсім певен, бо в підручниках я памятаю щось про Сену; але один приїзжий кооператор клявся мені, що там є Рона, хоча іноді сам називав її Жанною, але оговорбвався, що це для українізації; бо Жанна це все одно, що наша Оксана.

Але це не важно, бо для поетів, як і для комуністів, ґеоґрафія — це старе лахміття, котрому давно вже пора на смітник.

А дійсно поезія гарна штука. Нікого не питай, а пиши як хочеш; і чим незрозумілійще вийде; тим більше хвалитимуть. І чому я не володію пером хоча би Карманського? Так би і зажарив:

О, славна Франції столиця,
Париж, ти просто красавиця,
Як довго я тебе не вижу,
То почуваю в серці грижу… і т. д.