Сторінка:Воля. – 1921. – Т. 2, Рік 3. – Ч. 1-12.djvu/138

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


Та куди мені, лучше й не починати; бо тільки жалю завдаєш, а до того от і двірець і я… ох страшно, навіть, вимовити:

— Я в Парижу!

Ви не повірете, що я почував, коли летів в таксі по Champs Elisées. Грім, шум, блиск такий, що й покійний коваль Вакула не бачив такого в бутність в Петербурзі, та щей канальське таксі збудовано так, що куди не поглянеш все бачиш ніжки, ніжки і ніжки і зі стрілками і без стрілок і так, ніби то на світі немає нічого иншого.

Але поважаючий себе фелєтоніст не губиться ні в яких обставинах; і я, перехрестившися, прочитав молитву, котру вивчив від знайомого кооператора, і звелів везти себе просто до Бріяна.

Зі слов одного мого знайомого дипльомата, котрий близько зійшовся з Бріяном в бутність в Парижу, це — був прегарний чоловік.

— Уявіть собі, — частенько оповідав мій знайомий, — прихожу я бувало до нього, а він собі сидить за столом. Ей Богу!..

На щастя ці маленькі странности не перешкодили Бріяну бути одним з перших політиків Франції; і він вів всі важнійші справи республіки, про що частенько радився з моїм знайомим. Тільки, Бога ради, застерігав він, не кажіть нічого Льойд Джоржеві, бо цей прохвост і Вас і мене підведе.

Як і слідувало чекати, мій знайомий казав щиру правду. Бріян дійсно сидів за столом і, побачивши мене, зітхнув і, простягнувши руку, сказав втомленим голосом:

— Давайте!

— Що давати? — здивувався я.

— Та що хочете! — рівнодушно сказав він. Доклад, меморіял, універсал, ноту; що принесли, то й давайте; і йдіть з Богом, бо я занятий!

Ви знаєте мій гарячий характер і такий прийом мене природно розсердив!

— Я теж занятий, — сказав я ображеним тоном. — Я не маю часу писати Вам ноти і не приніс жадних меморіялів.

— Так Ви не Українець? — зрадів Бріян.

— Українець!

— Представник?

— Ні, не представник!

— І не принесли нот?

— Жадних!

— Послухайте, голубчику, — сказав Бріян, ласково взявши мене за руку. — У Вас голова часом не болить?

— Ні, не болить!

— І гарячки нема?

— Нема!

— Що за чорт? — дивувався Бріян, потираючи собі лоба. — Ну і часи ми переживаємо! Вчора, кажуть, телєфона придумали на 12.000 кільометрів говорити; а сьогодні з'являється Українець; і не представник; і ноти не приніс. Та тут є від чого здуріти!

— Слухайте, мій пане! — сказав він рішучо нарешті. — Хоча я, мушу сказати Вам щиро, сумніваюся, що ви Українець, але всетаки хочу з Вами де про що побалакати!

— Ви мусите знати, що я з 1918 року пильно стежу за українським питанням, але мушу сказати, що Ваш містерійний нарід викидує такі фиглі-миглі, що чорт його розбере ! Візьмемо хоч його число. Спочатку приїхала місія, котра заявилася від імени 40,000.000; незабаром з'явилася друга; і теж від того ж числа; затім третя і т. д. до десятої. Помилуйте, до чого ж це доходить! Мій статистичний кабінет з ніг збився. Кажуть, що досі таке розмноження спостерігалося лише у південно-амеріканських термітів! Подумайте самі за два роки доходить до 400,000.000. Це недопустимо, це майже четверта частина населення всієї земської кулі! Але все це ще нічого, коли б всі ці сорока міліонові частки жили між собою в мирі і орали землю. Та ось в тім то й біда, що ні! Вони сказалися впертими, як пірінейські віслюки; і коли одна сорокоміліонова частина