Сторінка:Воля. – 1921. – Т. 2, Рік 3. – Ч. 1-12.djvu/58

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


нітів знов піднялася та помандрувала шукати волі для своїх реліґійних переконань. В 80-х роках частина менонітів виїхала до Канади та до Злучених Держав Північної Америки, де зараз мається менонітських колоністів біля 60.000 душ. Решта менонітів залишилася на Україні, де уряд замінив для них військову службу службою по охороні державних лісів. Під час великої війни меноніти були позвані до війська, але служили не як жовніри з рушницею в руках, а як санітари. Крім того меноніти зібрали сотні тисяч рублів на Російський Червоний Хрест. Але це все мало помогло, бо уряд, видавши закон про ліквідацію німецького землеволодіння в Росії, зарахував був всіх менонітів до німецьких колоністів взагалі. Великої праці та коштів коштувало менонітами довести урядові, що вони не Німці, а Голяндці; і тільки революція звільнила їх з під цього закону.

З великою радістю стрінули меноніти вістку про переміну царського режиму, а ще більше раділи вони тому, що Росія роспалася потроху на окремі національні держави та що більшість менонітських колоній опинилася в новій демократичній Україні. Меноніти були першими з національних меншостей на Україні, які окремою делєґацією, літом 1917 року привітали Центральну Раду та Український Національний Уряд.

З того часу і до тепер голяндські меноніти стоять на ґрунті української державности. З кінця 1918. року меноніти пережили кілька раз зміни ріжних урядів. Вони бачили і Німців, і Махна, і Денікіна та Вранґеля, і большевиків. Багато лиха зазнали меноніти в цей час: колонії кілька раз були пограбовані, спалені; людей побито або примусово забрано до війська. Сила людей вимерла від епідемій сипного тифу. До речі тут згадати про меноніта Якова Судермана, який був розстріляний в 1918. році большевиками за те, що видав допомогу українському урядові в розмірі 40.000 рублів.

В 1920. році до Европи прибула делегація від менонітів України, щоб зібрати грошей на допомогу своїм братам-колоністам. Вона об'їздила Голяндію, Америку, Канаду, Анґлію. Американські меноніти заклали допомоговий комітет, який ухвалив збірати що місяця по 22.000 долярів. Комісари цього комітету вже прибули до Царьгороду, де чекають можливости повезти на Україну одежу, ліки, їжу та гроші. Цей комітет ухвалив давати допомогу не тільки менонітам, але взагалі всьому населенню України, без ріжниці національности та віри. Другий комітет недавно заклався в Голяндії і вже зібрав кілька десятків тисяч гульденів. Матеріяльну та моральну допомогу цим комітетам обіцяли анґлійські баптисти та квакери, які по реліґійним переконанням дуже близько стоять до менонітів.

На кінці необхідно додати, що як в Голяндії — батьківщині менонітів, так і в Сполучених Державах Північної Америки та в Канаді меноніти складають досить поважну культурну та фінансову силу.

Скрізь меноніти займають впливові посади політичні, грають видатну ролю в торговлі, промисловости та фінансах. Не меньшу культурну силу меноніти уявляють і на Україні: їх зразкові колонії, заводи, хазяйства, їх високий просьвітний рівень відограли вже значну ролю в підвищенню культурно-господарського рівня українського населення тих місцевостей, де живуть меноніти. Але значіння і вплив менонітів буде далеко більшим, коли доведеться відбудовувати Україну від большевицької руїни. Лойяльність і працьовитість голяндських менонітів — тому є найкращою запорукою.[1]

  1. Історичні та фактичні дані для цієї статті мені подав д-р А. Варкентін, автор Бюлетеню Украінськ. Пресового Бюра в Газі: „De Mennonieten іn de Oekrajina“, 1920. р. Документальні відомости про менонітів України маються також в книжці на голяндській мові, що недавно вийшла в Голяндії: „De geschiedenis van De Doopsgezinde Gemeenten, door T. O. Hylkoma, Theol. Drs.