Іван Фокшай.
Дня 16. марта вислав ґубернатор Підкарпатської України, Д-р Гр. Жаткович, спеціяльного курієра до през. Ч. Сл. Республіки, Масарика і переслав йому велику записку, в котрій представив історичний перебіг унії Підкарпатських Русинів з Чесько-Словацькою Державою, справу іменованя Директорії і іменованя його самого на ґубернатора, а дальше ті трудности, які чеська влада вже майже два роки йому робить в переведенню автономії, приреченої Підкарпатським Русинам в договорі з одної сторони межи ними а Чехами, заключенім в Філядельфії, дня 26. жовтня 1918. р., — з другої сторони в договорі між Чесько-Словацькою Республикою і Великими Державами, заключенім у виконанню 57 артикулу Сан-Жерменського договору.
Підносячи особливо з натиском, що з вини чесько-слов. влади досі не скликано автономного сойму Підкарпатської Руси, не переведено виборів до палати послів і сенату в Празі і не віддано укр. земель, прилучених безправно до Словакії, Д-р Гр. Жаткович зложив уряд ґубернатора Підкарпаття до рук през. Масарика.
Слідуючого дня відбулося у Д-ра Жатковича приняття, на котрім явилися всі вищі достойники Підкарпаття, між ними і франц. ґенерал Парі, а дальше всі визначнійші місцеві українські діячі.
Тоді то забрав голос сам ґубернатор і подав зібраним до відома свою резиґнацію і причини, котрі його до того довели, а іменно, перешкоди, які йому роблять вищі чсл. уряди. Він резиґнує не тому, — сказав він, — щоби звільнитися від народньої роботи, а тому, щоби мати вільну руку в переведенню завдання, яке перед собою поставив, а то : Чесько-словацько-українська („руська“) федерація, в котрій Підкарпаття мусить дістати свої справедливі границі і свою повну автономію на полі політичнім, культурнім, економічнім і адміністративнім.
Заява дуже сконстернувала присутних чеських діячів, тимбільше, що аж надто добре є їм знані близькі звязки, які має Д-р Жаткович з головними провідниками Антанти. Предвиджуючи вже перед тим, що Д-р Жаткович буде примушений взятися до більше рішучих способів в обороні прав Підкарпаття, чеські „махери“ старалися вже перед тим підставити Д-ру Жатковичу стільця, а хоч самі великі ґерманофоби, ужили до тої ціли німецького Жидка Каца, котрий рівночасно в „Prager Tagblat'i“, у віденській „Neue Freie Presse“ і в в одній берлінській (!) ґазеті накинувся в нечуваний спосіб на Д-ра Жатковича. Найголовнійші арґументи взяті так і видко прямо з уст чеських бюрократів слабшої марки, котрі хоч удають великих славянофілів і сидять вже два роки на Підкарпаттю, не вивчилися ані літературної української мови, ані навіть місцевого українського говору. Пражсько-німецький Еврейчик позволяє собі на ріжні кепські „віци“ на рахунок тутешньої урядової „руської“ мови і говорить про ту матерію справді мов coecus de coloribus. А прецінь його інформатори моглиби легко навчитися літературної української мови от хочби з тих десяток томів австрійського „Вістника законів державних“ українського видання, в котрих кождий і найменший і найбільший закон (нпр. цивільна процедура) та розпорядок є в поправній українській мові напечатані. Чехи опирають рівнож свою бюрократичну номенклятуру на чеськім виданню того вістника. Але щоби від чеських славянофілів Школи Крамаржа домагатися науки якоїсь братньої славянської мови — це булоб трохи забогато.
Дальше закидує Кац Д-рови Жатковичови, що він більше бореться з мадяронами, ніж з пошестями, що десяткують людність Підкарпаття. Та тут знов вина не по стороні Жатковича, а по стороні Кацових інформаторів та їх близьких союзників. Найбільшим виновником прямо роспучливого санітарного стану є ніхто инший як заступник міністра здоровля в Празі Д-р Семерад, котрий колись учився в Москві у проф. Бехтерева і звідтам вивіз прямо скажену не-
