ськими фразами, зрозуміти не годні і своїм тупим москвофільством провокують нас на каждім кроці. І ось 25. цьвітня вибирається до Ужгороду 1200 чеських Соколів, котрі поділяться на дві ґрупи і в Ужгороді, Мункачеві та Густі устроять сокільські свята. Є то прямо „propagačna“ поїздка Соколів, котрі є головною основою москвофільських партій Крамаржа та Кльофача. А вже-ж головою Соколів, є права рука Крамаржа др. Шайнер. Знов заступником голови Сокола в Ужгороді є звісний кацапський аґітатор з Черновець, Цурканович. Через це тенденції чеських Соколів є аж надто кождому ясні. Та мимо того знаходяться між тутешніми Українцями з Галичини люде, котрі, чи то з наївности, чи з принесеного еще з Галичини лизунства перед каждою „владзою“, зачали і собі закладати на нашім Підкарпаттю — Соколів. Є це поступовання, недаючеся прямо скваліфікувати; бо-ж де би ми і не були, то наш фронт мусить бути одностайний, на всіх українських землях. І коли Чехи, Поляки і Москалі мають Соколів, то вже сам інстинкт самозаховавчий повинен нам казати поставити по нашім боці щось цілком своєрідного, відповідаючого нашим традиціям. А такою інституцією є власне наші „Січи“, котрі так велику службу відслужили на Галицькій, а почасти і на Великій Україні. Це взагалі найбільше популярні наші товариства на всіх наших землях, а навіть і за морем. Чеський уряд, помимо шалених інтриґ кацапів, затвердив статути „Січи“ в Ужгороді і тим самим була дана можність закладати ті товариства по всім закутинам нашого Підкарпаття. Це знав дуже добре пан Алиськевич в Береґсасі, але прецінь перенюхуючи настрій нової своєї „владзи“, зломив національний фронт і заложив враз зі своїм штабом з Береґсасі — „Сокола“. Такі вчинки мусять бути найрішучійше напятноване, тимбільше, що Чехи, як це їм треба признати, вміють шанувати інституції других славянських народів і відносяться до них симпатично. І річ певна, що якби на стрічу чеським „Соколам“ вийшли наші українські „Січи“, Чехи мусіли би числитися з тим фактом, та мусіли би опустити дещо зі свого тупого москвофільства. Тому крайний час зірвати зі системою лизунства, перенесеного з Галичини на наше Підкарпаття, і перейти до усталено одноцільного українського фронту. Маємо вже „Просвіти“, театр, „Надію“, „Кооперативний Союз“ і т. д. тепер пора, і то невідклична, взятися до січової роботи. Тисяч двіста Чехів їде до нас аж з Праги, а чи ми тут на рідній земли і справді негодні воздвигнути того, що відповідає і нашому народному духови і нашій історичній традиції!! —
На закінчення ще кілька слів до братів — Чехів: Браття, „vy jste na velikem omyli“ — коли думаєте, що нас ви годні змосковщити, зісловаччити або зчехізувати! Такою роботою підриваєте ви лише основи вашої власної Республіки, котрої добро, а вже-ж передовсім вам, повинно лежати на серцю. Що до Словаків, то ви вже поволі опамятуєтеся; а цього доказом, от хоч би перевід на словацьку мову книжки Їраска: „Bratrstvi“, що його казало зладити пражське міністерство просвіти. Це гарно, хоч тертя між обома народами не зменшить, тимбільше, що оба народи безпосередньо сусідують з собою.
Але наші оба народи з собою безпосередньо не сусідують, безпосереднього тертя між ними нема, то тим більша дружба і братерство можуть бути між нами. „Neuzavirejte kruh vašich nepřatel!“ Не дразніть і не ображайте нас оспорюванням самостійности нашої нації! — Зробіть кінець насильствам над нашими дітьми московською мовою! Зробіть кінець з провокаторами, в роді Семерада та Слявіка!
Ужгород, в марті 1921. р.
Подорожній.
З Кельну до Льєжу компанія в мойому купе була збірна: Гішпанець, Анґлієць, Бельґієць-Француз, Француженка з Франції та я — але досить весела була ця компанія, завдяки тому, що веселий Гішпанець всіх розворушив. Він
