Сторінка:Воля. – 1921. – Т. 2, Рік 3. – Ч. 1-12.djvu/63

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

почав з того, що кожного став розпитувати — якої він нації, і розпитував з такою веселою і приємною посмішкою, що ніхто не ображувався, а всі з посмішкою охоче відповідали. Коли дійшла черга до мене, я відповів, що я — Українець.

— Вас іст дас — Українер? — здивовано запитався Гішпанець, котрий добре говорив по анґлійські та по французькі: й не дуже добре по німецькі.

На моїй німецькій мові не хватало виразів, щоб йому докладно з'ясувати, що таке „Українер“ і Україна, а тому Гішпанець звернувся до сусідів, які не розуміли німецької мови, за докладніщими поясненнями. Але й Анґлієць і Французи потрібних пояснень дати не змогли, і всі звернулись знов до мене, очевидно, сподіваючись, що на запитання анґлійською та французькою мовами я зумію дати кращу відповідь. І така краща відповідь у мене найшлась в виразі:

— Зюйд-Русслянд… —

— А, Петлюра, Петлюра, — весело загукав Француз.

Анґлієць трохи подумав і, звернувшись до Гішпанця, котрий взяв на себе ролю перекладчика, промовив:

— Це там, де росте така (і він підняв руку в рівень зі своїм лобом) пшениця і де ростуть такі (і він нагнувся і зробив пальцем на долівці вагона круг в пів-аршина діаметром) цукрові буряки!

— Еге-ж, — відповів я свойому перекладчику. Але-ж він де-який час здивовано дивився то на мене, то на Анґлійця, а потім знов запитав:

— Де-ж це воно?

Все знання німецької мови я вжив, щоб врешті з'ясувати йому це питання, | рисував йому мапу України і, здається, переконав його лише в тому, що він погано знає ґеоґрафію Східної Европи і ще поганше — політичне становище в цій частині світу. В Льєжі я пересів в другий вагон. В мойому купе були Французи і один тіп, який вів себе, на мій погляд, дуже підзріло і вдавав, що може говорити тільки по анґлійські. Як тільки я ввійшов в вагон, то зараз же наскочив на неприємність, проговоривши по німецькі прохання про дозвіл розсунути на полиці де-які річи і вмістити між ними мого куфера.

— Я Німцеві нічого не позволю, — сказав сердито по французькі один з пассажирів, схватився з місця і рішуче поклав руку на свій маленький пакуночок, який я вже збірався посувати трохи.

Вмістивши свого куфера на протилежній полиці, я сів і став придивлятись до своїх сусідів, на лицях більшости котрих було видно вороже відношення до мене, як до Німця.

— Вибачайте, панове, — звернувся я до всього купе, — я по німецькі говорю погано, а по фрунцузські зовсім не говорю, а тут близько бельґійсько-французський кордон; і мені необхідно де-що говорити!..

— Там говорять по німецькі! — жваво, німецькою мовою і без ворожнечі в голосі перебив мене той самий Француз, котрий не дозволив мені перед тим посунути його пакунка. — Але краще буде, як ви візьмете носильника, — додав він, трохи подумавши.

Найбільш мене зацікавив вищезгаданий тіп, який сидів у кутку протії мене і роздивлявся мапу залізниць. Чорне волосся на голові, широка, чорна борода, з чуть-чуть посивілими „окраїнами“, масивний корпус, смугляве обличча, бігаючі очі, потерте пальто і величезні брудні черевики, — все це звертало на себе увагу. Він примітив, що я до нього приглядаюсь, і старався відвертати від мене свої очі, закривався мапою. Це ще більш цікавило мене… Нарешті він заговорив анґлійською мовою, але зразу було видко, що цю мову він знає погано, вимучує слова і хвилюється. Він запитався, тикаючи пальцем у мапу, щось про напрямок потягу. Його сусід взяв від нього мапу і став йому щось пояснювати, теж анґлійською мовою.

— Росіянин, — рішив я і вирішив, що я з ним заговорю по російські. Через скілька хвилин, я, підібравши момент, звернувся до нього і голосно промовив:

— Простіте, пожалуйста, ви вєроятно, говоріте по русскі!..

Він змішався, надзвичайно захвилювався, скорчив якусь страдальчеську посмішку і, показуючи собі пальцем на рота, плаксивим голосом „заекав“.

— Е-е-е-е…