Однаково, московський дух вивітрюється і скоро не лишиться й сліду ніякого... До цього богато спричинилася культурно-освітня праця місцевого українського православного духовенства.
Від місцевого священика довідався, що тут є українська бібліотека-читальня, аматорський театральний гурток і „Просвіта“. Але, на жаль, за браком часу, особисто не довелося бачити цих українських закутків.
Їдучи до Рівного, бачив скрізь і всюди одні сумні руїни, що залишилися тут після страшних боїв 1914–1917 р.р. Більшість залізничих станцій зруйновано настільки, що від них не залишилося навіть руїн. Навколо одні ліси та поля, гомін росквітлої природи й мовчазно-нужденне людське життя...
В самому Рівному звичайнісенька „обивательская благодать“. Місцеві мешканці кволі й байдужі. Видно де-які ознаки культурного життя серед жовнірів залоги міста. Польські офіцири й жовніри майже щоденно читають свіжі ґазети й знаходяться в курсі політичних справ, не почуваючи такої відірванности від життя. В загальній масі польського вояцтва романтичне патріотичне піднесення, яке вона цілком віддавала Пилсудському...
З Рівного, через Шепетівку, на Старокостантинів. Скрізь і всюди знайомі ліси й поля, заболочені дороги, а над ними занедбані могили полеглих торік борців за своє право...
Наш потяг, не затримуючись, помалу сунувся вперед і вперед, прямуючи до сучасного українського „центру“. По мірі того, як він наближався до Старокостянтинова, наш настрій і настрій козаків повищувався, бо були такі чутки, що в Старокостянтинові затримаємся на довший час і, навіть, перейдемо в контр наступ через Случ.
Після довгих митарств при військових частинах „революційного часу“, мені вперше прийшлося стрінутися з т. зв. „реґулярною частиною“ армії У. Н. Р., і якою була N запасова бриґада, де все було збудовано на пошануванню ранґи та бюрократичній канцелярській формалистиці. Серед старшин цеї бриґади стрінув чимало знайомих і давних товаришів, з якими боронили Київ у січні 1918 року під час першої навали червоних.
Зараз вони намагаються щось робити і хочуть робити, але на перешкоді стає не тільки їх утома, але й туполобість всякого роду полковників, які ще не так давно були деникинцями, а зараз займали відповідальні місця на українській службі і своїми вчинками тільки шкодили нам...
В Старокостянтинові довідався про „комунізм“ галицького артиста-маляра Струхманчука, якого вбили свої-ж таки січовики. — Вічна йому пам'ять! — Я знав покійного, як талановитого майстра пензля і як людину глибоко чесну, яка ніколи не йшла за чужим поводом, а завши була сама собою... Знищити свої цінности ми можемо, але створити...
Старе місто князя Костянтина Костянтиновича Острожського одночасно уявляло собою величезний базар і військовий табор, що справляло досить цікаве і незвикле вражіння. Досить оріґінально виглядали вузенькі та брудненькі вулиці, які рясно були прибрані в польські та українські національні кольори. Московські написи було перемальовано на польську та українську мови. До речі буде сказати, що майже всі написи на вивісках було зроблено більш, ніж неграмотно.
Серед цілого ряду польських „кантин“ та „довудств“, якось осторонь, притулилася місцева "Просвіта", яка в свою чергу дає притулок всім Старокостянтинівськім культурникам. Під час українсько-польської війни 1919 року чимало місцевих культурників — без усякої провини "пішли на той світ", а в тім числі відомий громадський діяч, член Центральної Ради й голова Старокостянтиновської повітової Селоспілки — Прокіп Гаврищук. При „Просвіті“ зберіглася впорядкована ним чимала московсько-українська бібліотека-читальня. Істнує також „Союз молоді ім. Івана Франка“, працює аматорське т-во „Народній Театр“. Праця „Союзу молоді“ цілком єднається з працею "Просвіти", але діяльність „Народного Театру“ являється відокремленою і непевною...
