його … „в нові, розуміється, міхи“ — скажете ви — і помилетесь, бо ті, що перші заявили себе за монархичний принцип, перші ніби-то зрозуміли, що таке є нове вино української державности, з цілої сили стараються втиснути його в старі міхи московсько-бюрократичної скоропадщини і великопанської земельної власности.
Здається — більш здискредитувати монархічну ідею за для України, ніж це зробила скоропадщина (не кажу — Скоропадський, бо сам він може й мав найкращі наміри, але через слабість характера був лишень играшкою в руках свойого оточення) — неможливо: згори — ніби-то проголошення самостійної держави, а в середині — планомірна безупинна праця за для навіть не федерації, а цілковитого підбиття України під московську кормигу; згори — ніби-то плекання „державної“ української мови, а в середині — глузування з цієї мови і вибирання її московською; згори — „гетьман всієї України“, що його обрано ніби то дрібноземельними хліборобами, а в середині — тиснення цих хліборобів карними експедиціями і иншими мірами на користь чужого великоземельного панства; згори — народне ніби-то самоврядування, а в середині — централізація і бюрократизація урядування по найгіршому в світі зразкові московському.
На це все доводиться чути, що скоропадщина не є Скоропадський, що ця людина, яка ранійш шукала шляхів і не знала, на кого їй опертися, нині під впливом подій ніби то цілком усталила свій світогляд, зробилась найщирійшим українським націоналистом, що людина ця витрачає всі свої гроші і цілий свій вплив в Европі на відродження незалежної української держави, що з Московщиною і московськими колами вона назавжде розірвала всякі стосунки, і т. и., і т. и. — Добре, хай це все буде так, хоча й тяжко повірити, щоби слабий характер міг в когось перевернутись на міцний! Хай скоїлось чудо!
Але чи ж зможуть в це чудо повірити широкі народні маси?
Коли б Скоропадський був людина нікому невідома, коли б він не мав своєї „слави“, це ще б могло мати місце. Але він, на жаль, вже має „славу“, і то славу Герострата, що за для того, щоби зробитись відомим в історії, спалив храм Артемиди в Ефесі. Невжеж коли б Герострат при будівлі якогось нового храма запропонував свої послуги, згодився би хто-небудь доручити йому цю працю, хоча б він навіть показав тисячі свідоцтв про те, що він чудово знає будівництво і вже багато часу це підпалював жадних храмів.
Так і „слава“ Скоропадського настільки тісно звязана з скоропадщиною, що хоча б він був нині найщирійшим з усіх Українців, він там, де навіть людина багато менш щира добється успіху, не буде в стані зробити нічого.
Коли така є скоропадщина, то що ж казати про ідею відродження великопанської земельної власности? Що і пан, і селянин уявляють собою одну клясу — хліборобську, яка повинна мати через те і спільні інтереси? — Так це ж цілковита помилка: ні по своєму походженню, ні по устрієві життя, ні по істоті своєї праці, беручи справу взагалі, великоземельний пан нічого спільного з дрібним хліборобом не має, не кажучи вже про ріжницю національну власне на Україні, де крім чотирьох-пятьох осіб ціле великоземельне панство є або змосковлене, або спольщене, в той час, коли дрібні хлібороби там майже виключно Українці.
По походженню дрібний хлібороб — аборіґен країни, де він мешкає, або перший її кольонізатор; великоземельний пан — майже завжде нащадок або тих чужоземців, які збройною силою загарбали собі великі простори землі на шкоду місцевому населенню, чи дістали їх „в подарунок“ за льокайську службу від найбільшого й найміцнійшого з завойовників, або тих місцевих людей, що перші зрадили своєму народові і перейшли на бік завойовника.
По устрієві життя — коли цей останній в дрібного власника є звязаний з хліборобством нерозривним ланцюгом, то для великоземельного пана хліборобство є настільки цікаве, наскільки воно дає йому засоби для життя, для впливу в громадянстві, для участи в державному керуванні. (Не кажу про винятки — вони можливі і завжде бувають, але вони доводять лишень правдивість основної гадки: коли на Західній Україні й були великі власники, що вважали хліборобство не тільки засобом, а й метою життя, то це були майже виключно римо--
