„центру“ немає, як це не є дивним. Нема такого місця, чи то вулиці, чи площі, зупинившись на якій Парижанин сказав би вам з гордістю:
— Дивіться — оце наш Невскій Проспект!
У Відню є славетна Кернтнер-Штрассе, у Варшаві — Nowy Świat, у Берліні — Фрідріхштрассе, у Константінополі — Grand' rue de Péra; навіть у мізерній й незграбній Софії є свій „Булевардъ Царъ Освободителъ“.
А в Парижу нема.
Кожний „arrondissement“ має свій, так сказати, Хрещатик, — а, головне, Париж сам по собі є „пупом землі“; дійсним центром миру й, щоб не взяли би Ви за вихідну точку, чи то Єтуаль, чи то Монмартр, чи Собор Парижської Богоматери, чи першу криву вуличку з лівого берегу Сени — це, само в собі є центр, бо це Париж.
Перше вражіння подорожнього, що втрапив до Парижу зі знищеної й бідної Mittel-Europ'и, це сила склепів й крамниць зі споживчими продуктами, гастрономичних маґазинів й вуличних ресторанів-барів, так званих „bistro“.
Друге вражіння — це весела, рухлива й добре одягнена товпа на широких вулицях, кипуча діяльність й автомобильний рух, що переходить всі досіль вами знані масштаби.
Як в якомусь модерному калейдоскопі миготять перед вами ріжнокольорні taxi, автобуси, власні автомобілі, мотоціклети, трамваї… Під землею гудить „metro“… Навіть біціклети мають спеціяльно прилажені моторчики.
…І все це гудить, гудить, подібно величезній адській машині, що заведена є з самого раннього ранку.
І здається вам, що все повітря є отруєне смородом бензину, і инших вигуків крім сірєн, трубок й гудків в Парижу нема.
Незвичне вухо подорожнього настільки буде оглушене цією ультра-модерною музикою, що ви ледве почуєте, як ви вже спинилися з вашим taxi у брами готеля й як солідний й мрачний шофер вам каже без церемонії:
— Hein… ditez-donc… приїхали… вилазьте… 10 франків.
Ви, по звичці еміґранта, раптом „прикидуєте“, скільки це буде корон, потім, порахувавши, жахаєтеся… і зітхнувши тягнете шоферові два лілових папірця…
Ви в Парижу…
— Як це не є дивним, ґрандіозність французької столиці до такої міри є ажурна й легка, що око ваше відразу її не схоплює. Ніби то інакше не може й бути…
Ніби то самі собою, раптом, повставали по боках вулиці 6—7 поверхові будинки з бальконами й „маркизами“ на люстряних вікнах, з мансардними, круглими дірами на даху й з ліврейним швайцаром у брамі. Ніби то самі собою повиростали з землі, паралєльно будинкам, рядки зелених каштанів й акацій; сама собою виросла під каштаном маленька лавочка і коло неї Француз в червоній краватці, що вже з ранку обіймає і цілує в губи серед вулиці якусь гарненьку й струнку мідінетку з картонкою в руках…
…Ви чекали чогось більшого!… Париж вас не гнітить, як гнітив Петербург своїми казармами, будинками, або Берлін своїми „пірамідальними“ міністерствами, палацами й монументами.
Але це є помилка зору. Поживши трохи у Сенській столиці, ви зрозумієте великість її будов, ґеніяльність і розмах її перспектив, й талановитість її архітекторів та доглядачів.
Є два Парижи над сизо-бурою Сеною… Париж — ресторан — отель — й Париж сам по собі, свій, французький… І ріжниця між ними — величезна.
Перший Париж — це ресторани з оркестрами „jazz-band“, з гавайськими ґітаристами, зі стравами, що кожна коштує від 30—50 франків, це — Casino de Paris й Folies Bérgers з найдорожчими кокотками світу… Це „Великі Маґазини“ в 8 поверхів, це „Opéra“, це готелі Crillon i Ritz… Це Париж, що уславився шампанським, туалєтами від Ворта й Пакена, долярами, пезетами й анґлійськими фунтами.
