Трюфальден (читає). «Я прочув, що дочка моя котру в мене вкрали цигани, знаходиться тепер у вас. Отже, як батько, прошу вас поберегти мою дочку, як свою власну. Я оце їду, щоби її взяти до дому, а вас так винагороджу, що ви не будете жаліти. Мадрид. Дон-Педро де Гусман, маркиз де-Монталькан». От так штука!.. А я поквапився її продати. Ото був би втратив таку величезну нагороду. (До гонця). Хвилину пізніше — і вже було би пізно. Бо я продав ту дівчину, і оце прийшли за нею. Але тепер дзуськи: буду держати Селію у себе й ходитиму за нею, як за власною дитиною. (До Маскариля). Ну — чули? Скажіть же тому, хто вас послав сюди, що я не можу дівчини продати: нехай приходить по свої гроші. (Пішов з гонцем).
Маскариль. Ах ти-ж, матері твоїй сто чортів! Отже в добру хвилину явився той гонець, хай би його лучче грім убив на гладкій дорозі.
Лелій (входить, регочучи.)
Маскариль. Чого ви смієтесь?
Лелій. Ой, дай мені відреготатися — я потім тобі роскажу все. (Знов регоче).
Маскариль. Ну, то регочіться дужче. От та-та так!.. От-та та-так!..
Лелій. Тепер ти вже на мене не розсердишся ніколи. Бо щось ти вічно на мене кричиш і кажеш, що я все тобі псую. Правда, я часом можу поспішитися, але й у мене в голові є де що — і це ти сам признаєш, коли я тобі роскажу, що я зробив зараз.
Маскариль. Ну, кажіть же, що ви там вигадали.
Лелій. Побачивши Трюфальдена з Леандром, я злякався й почав придумувати, чим би помогти справі, І от я надумав таку штуку, що перед нею всі твої хетрощі єрунда.
