жав на дифтерит і це спізнило його розмови в Берліні, а революція в Німеччині спонукала його приспішити виїзд до Швайцарії для контакту з представниками держав Антанти. Під час його перебування в Швайцарії довідався, що у Києві створено новий кабінет проросійської орієнтації та що після цього піднято повстання проти Гетьмана під проводом Національного Союзу.
Дорошенко вирішує вертатись до Києва й, в тяжких умовинах порушеного залізничного транспорту, добивається до Берліну, звідки, з затримками в Ковлі, Голобах і Рівному, спричиненими повстанням й відходом на Захід німецьких військ, 18 грудня дістається до Києва.
У Києві він зголосив свою кандидатуру на викладача історії в новоствореному Кам’янець-Подільському університеті й виїхав туди з групою професорів 22 січня 1919 р. прибувши до Кам’янця після кількох днів тяжкого мандрування (дружина Дм. Ів. залишилась у Києві, працюючи в театральній ділянці). У Кам’янці, окрім викладів, Дорошенко мав низку обов’язків, бувши, напр., представником української сторони у полагоджуванні поважного конфлікту, викликаного протирумунським, т. зв. „Хотинським повстанням” у початку 1919 року.
З Кам’янця виїхав до Станиславова, а потім до Чехії, виконуючи доручення університету закупити друкарню. У зв’язку з подіями на фронті не зміг повернутися до Кам’янця. У Празі займається вивчанням чеської мови і літератури. Літо 1919 р. провів у Карльсбаді, працюючи над підручником історії, що йому замовило міністерство освіти.
Під час цієї праці Дмитрові Ів. запропоновано очолити місію Українського Червоного Хреста на Балканах. Погодившись, він поїхав до Білгороду, щоб там налагодити транспорт полоненихповоротців. Тому, що Сербія не визнала нового українського уряду, діяльність Дм. Ів. стрічала великі труднощі, які поглиблювалися акцією представників „білих” росіян. У зв’язку з цим, Дорошенко вирішив перенести місію до Румунії, куди й виїхав, через Мадярщину, 22 жовтня, 1919 р. Тут, у Букарешті, по довгій розлуці, він знову зустрівся з дружиною, яка дісталася сюди з Київа через Кам’янець-Подільський. Після вичерпання грошевих засобів, місія в Букарешті була зліквідована й в кінці січня 1920 р. Дорошенки переїхали до Відня.
Весною 1920 р. Дмитро Ів. їздив до Італії ревізувати місію, що її було вислано туди на початку 1919 р. в справах військово-полонених. Повернувшись, зайнявся педагогічно-науковою діяльністю.
В роках 1920-1921 Дорошенки найдовше мешкали у Відні, де
