бистих відносин цих двох діячів. Ці відносини позначились особливою теплотою з боку Дорошенка, який постійно слідкує за станом здоров’я і за працями Липинського. У листах він звертається звичайно до Липинського: „Дорогий Вячеславе Казимировичу” і лише в листах з доби державности „Дорогий Товаришу!” (що було звичною формулою звертання до політичних однодумців) або навіть „Товаришу Вячеславе Казимировичу”. Липинський у тогочасних листах звертався так само й до Дорошенка: „Високоповажаний і Дорогий Пане Товаришу!”, а далі, — якщо не зважати на офіційне й короткотривале „До Вельможного Пана Міністра”, „Дорогий Дмитре Івановичу!” (до членів РУП’у та Укр. Соц.-Демокр. Партії його звернення було: „Дорогий Друже” й „Любий мій Товаришу!”)
У 1918 р. листування Дорошенка з Липинським не обмежувалось офіційним, посла і міністра закордонних справ; вели вони й приватне листування. їхні погляди були спільні й Дорошенко висовував кандидатуру Липинського на товариша міністра. 1919 р. він відвідав Липинського у Бадені, коли той збірався податись до димісії та підбадьорував Липинського у прикрі для нього хвилини після димісії. Деякий, короткий час вони мешкали в одній місцевості у Австрії (в Райхенау — Reichenau), про що Дмитро Ів. тепло згадує в цьому листуванні. Коли ж (1927) Липинський жив під Берліном (Neu Finkenkrug), а Дорошенко у Берліні, то їхні зустрічі були часті, посилені ще й листовним зв’язком.
Дорошенко неперестанно турбувався за хворого приятеля і листування виявляє його піклування, навіть ніжність, — коли він в листі (20. 10. 26) звертається до Липинського: „голубчику сивенький”. Він тішиться можливістю мешкати колись поблизу Липинського: („...як то воно добре буде, коли ми всі житимемо один близько другого...”), й охоче приїжджає до Липинського — до Австрії, а пізніше до його берлінського мешкання. Плянування цих візит часте в листуванні Дорошенка, який свої листи часом закінчує: „цілую Вас братерськи”, або „цілую Вас кріпко”.
Коли між ними виявилися неясності то Дорошенко сподівався їх вияснити в особистій розмові, поскільки, — як він писав, — листи не передають усіх нюансів. Одначе звичайно листи заступали йому безпосередню розмову: „Я страшенно люблю зараз же одповідати Вам на листа, як тільки одержу від Вас: це дає мені ілюзію ніби безпосередньої розмови з Вами...” (25. 5. 1926). Письмо Липинського нерозбірливе, проте Дорошенко запевняє: „Я прекрасно все розбіраю, що Ви пишете, ради Бога не турбуйтесь, не переписуйте...” (11.1.1926).
