Сторінка:Вячеслав Липинський. Архів Т. 6 Листи Дмитра Дорошенка до Вячеслава Липинського (1973).djvu/25

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


пис”, ч. 1, 1953 р., стр. 133), що навіть у 1918 р., коли Дорошенко був особливо зайнятий, — „ми переписувались в різних приватних справах”. їхня переписка „не переривалась, хоч була досить рідкою і завжди зв’язаною з якоюсь культурною чи науковою справою”, при чому автор спогадів отримував від Дорошенка „не лише вичерпуючу відповідь, — але нераз якусь книжку з відповідними матеріялами”.

Переписувався Дорошенко з сотками осіб, з деякими з них посилено, так проф. Наталія Василенко-Полонська свідчить, що вона з ним „інтенсивно листувалася” („Український Історик”, 1965, ч. З — 4), а в листуванні з Липинським є згадки про багатьох інших, що з ними Дмитро Ів. не менш часто переписувався. Також у своїх „Споминах” Дорошенко нераз згадує про „оживлене листування” з різними особами, між ними з Володимиром Кушніром, що з ним він познайомився 1905 р., чи з п. Грінченковою, яка листувалась з ним від 1907 до 1928 р. („Спомини про давнє минуле”, стр. 67, 69).

Дорошенко любив відписувати відразу на листи, а коли їх назбирувалося, то він залишав іншу працю, не виходив „нікуди з дому, щоб порозписувати листи...” (Лист до Липинського з 26. 4.1928).

Особливо пильний був Дмитро Ів. у листуванні з Липинським, що випливало з відданости й подиву, що їх він почував до Липинського, як історика, ідеолога й особистого приятеля.

Обидва вони були свідомими українцями вже на початку 20 ст., коли Дорошенко опублікував свою статтю українською мовою, а Липинський покидав польську громаду. їхнє знайомство почалося не пізніше 1908 року. Вони „скоро зійшлися” і Липинський запросив у 1909 р. Дорошенка бути присутнім на з’їзді „українців польської культури” у Киеяві та співпрацювати у періодику “Przeglg Krajowy”, що його видавав у Києві Липинський. В 1910 р. Липинський виїхав до свого маєтку на Київщині і, як згадує Дорошенко, „ми з ним бачилися з того часу лиш зрідка, але постійно між собою листувалися” („Спомини...”, 116). Про пізніші, перед І. Світовою війною, зустрічі з Липинським у Полтаві, Дорошенко згадує (лист 17. 10. 26), як про „може найщасливіші моменти життя”. Листування між ними, можливо, не переривалося, хоч про зміст цього загинулого листування вісток у збережених листах немає; воно напевно мало багато вартісних подробиць про тогочасні прямування української інтелігенції.

Щодо збережених і опублікованих тут листів з років 1918-1931, то вони приносять не тільки закріплення доби, але й осо-