Сторінка:Вячеслав Липинський. Архів Т. 6 Листи Дмитра Дорошенка до Вячеслава Липинського (1973).djvu/24

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


віти при Центральному Комітеті Української Еміграції, редаґуе журнал „Український Літопис”, виголошує часті доповіді. 1946 р.

його було обрано президентом Української Вільної Академії Наук, і цю гідність він затримав до смерти.

Прийнявши запрошення викладати у Колегії св. Андрея у Вінніпегу, Дорошенко, у кінці 1947 р., затримавшись по дорозі два місяці в Парижі, прибув до Канади. У січні 1948 р. Дмитро Ів.

розпочав виклади, які провадив до травня 1949 р. Одначе на черговий шкільний рік йому не продовжено викладання. Стративши працю, Дорошенки опинились в прикрому матеріальному положенні, яке погіршувалось недугами: психічною депресією Дмитра Ів., недугою горла та високим тиском крови. Слабування паралізували його активність, а затрачування сили голосу обмежувало його виступи як доповідача.

Проте в роках 1949-1950 Дмитро Ів. написав для Колегії св.

Андрея курс історії літератури, а 1950 р. їздив до Детройту, щоб виголосити промову на святі 300-ліття Хмельниччини, та до Торонта на з’їзд гетьманців.

Того ж 1950 р., він перебув дві операції горла й, лікуючи ненормальний тиск крови, ліг у лікарню.

Бачачи безвиглядність дальшого перебування у Канаді, Дорошенки, через США, вертаються до Европи. У жовтні 1950 р., бувши вже в Парижі, Дмитро Ів. почував себе особливо погано. 5. березня 1951 р. Дорошенки прибули до Мюнхену й, через кілька днів по приїзді, Дмитро Ів. був змушений покластися (9. березня) до університетської неврологічної клініки. Недуга ускладнилась запаленням легенів й 19 березня 1951 р. Дмитро Дорошенко помер. Поховано його у Мюнхені, на кладовищі Вальдфрідгоф ОУаМітіесШоІ).


*  *  *

Листування Дмитра Дорошенка, — і розміром і змістом, — відповідає його життьовій активности. Про зразковість його, як кореспондента, свідчать однаково і його численні листи й ствердження осіб, що його близько знали.

Листи Дорошенка визначаються уважливим датуванням, точністю вислову та вичерпністю інформацій, що робить їх вартісним історичним документом. У цих листах насамперед рельєфно відзеркалилася постать їхнього автора, з його найрізноманітнішими зацікавленнями.

Кн. Токаржевський-Карашевич згадує („Український Літо-