промовляв на святі відкриття Просвіти у с. Перещипина, наступного року у с. Дієвці, у Катеринославі на шевченківських академіях („...на своїм віку я принаймні 20 разів мав виклади про Шевченка...”, — 22. 2. 1929) тощо. Виступи його здебільша лишились невіднотовані й не підраховані. Збереглися вістки лише про окремі його доповіді. Так у травні 1923 р. з Подебрад він їздив з доповіддю до Пшибраму, часто виступав в Канаді. 1926 р. доповідав у Празі про Бантиша-Каменського та про Палацького в Істор.-Філолог. Т-ві, в 1931 р. у Женеві про Шевченка, у Берліні виголосив низку викладів, тощо.
З його педагогічною діяльністю пов’язані й популярні публікації, як „Курс історії України для вищих кляс середніх шкіл” у 1921 р. чи „Короткий курс історії України” з 1923 р.
Дорошенківське „не бездільно” виявилось вже за його студентських часів, видрукуванням статтей та біля 80 рецензій і бібліографічних нотаток. Навіть у особливих 1918-1919 роках вийшло 10 окремих його публікацій. Усього ж у бібліографії праць Дорошенка до 1942 р. нараховано понад 800 публікацій, а за наступних 10 років, коли він працював не менш наполегливо, це число напевно досягло 1000 позицій, хоч його статті у періодичних виданнях за цей час не зібрані.
З-поміж цих біля 1000 заголовків, поважна частина це праці наукового рівня, переважно з ділянки історії. І саме про нього як історика найбільше статтей у спеціяльному виданні журналу „Український Літопис”, ч. 1, 1953 р. Поміж авторами цього збірника знаходяться імена й німецьких науковців, як Макса Фасмера й Ганса Коха, які підкреслюють здобутки Дорошенка як історика. Проф. Фасмер ствердив, що Укр. Наук. Інститут під керуванням Дорошенка пов’язав українські досліди й праці Берлінського університету над східньо-европейськими проблемами та що Дорошенко у цей час займався відношеннями України до західній держав. Д-р. Ганс Кох підкреслив, що праці Дорошенка, зокрема про назви Русь, Росія і Україна, мали вирішальний вплив на науковий світ Німеччини. З українських авторів це саме стверджує проф. Крупницький, а саме, що праці Дорошенка вияснювали різниці між українським і російським історичним процесом.
Не меншу увагу присвятив Дорошенко справам слов’янства. Білоруським питанням він цікавився ще в студентських роках і його праця на цю тему вийшла 1908 р.; на еміграції вийшла його монографія „Слов’янський світ”, де охоплено історію, етнографію, культуру та письменство слов’ян. Найбільше захоплювала його, звичайно, історія України, що він виявив у багатьох пряцях, —
