ок- пам’ять Дорошенка як дивовижну, про що свідчать й листи Дорошенка з такими даними, які він міг зачерпнути лише з своєї пам’яти.
Одначе праця над 1918 роком виявляє, як пильно автор намагався перевіряти окремі її деталі, консультуючись у знавців та сягаючи до джерел. На джерелах була написана його праця про Петра Дорошенка, а його „Спомини” про 1914-1917 роки спочатку були написані на підставі архіву „Галиційського Генерал-Губернаторства”. Проте їх друкування в „Нашому Минулому” перервалося, сама праця затратилась і, вже на еміграції, Дорошенко написав „Спомини” вдруге.
Приклад виготовлення „Споминів” свідчить про не менш „дивовижну” спроможність Дорошенка писати. У цьому допоміг йому давній, постійно відновлюваний, досвід журналіста. Ще у Вільні в Гімназії писав у шапірографованому журналі гуртка гімназистів, у 1905 р. дописує до часопису „Полтавщина”, до полтавського тижневика „Рідний Край”, а його нариси про Ірландію, вміщувані у цьому тижневику 1907 р. вийшли окремою книжкою. 1906 року він був секретарем редакції петербурзького „Украинскаго Вістника”, далі співробітничав у журналі „Україна”, у тижневику „Слово”, у петербурзькій „Вільній Україні”, у часописі „Рада”.
Друкувався в журналі „Украинская Жизнь” (Москва), у катеринославських „Дніпрових Хвилях”, й ін. На еміграції редагував часопис „Українське Слово” у Берліні (12. 11. 1921), відчував „болюче... брак хоч якогонебудь періодичного, але власного видання” (8. 2. 1926), а коли, після Другої світової війни, у Авґсбурґу схвалено видавати журнал, то Дорошенко перший вніс грошеву вкладку й погодився бути його редактором („Укр. Літопис”, 1953, ч. 1, стр. 124).
„Я пишу легко”, свідчить Дорошенко сам про себе (10. 10. 1922). Ця легкість, пов’язана з працьовитістю, виявляється у спроможності Дорошенка писати одночасно кілька творів, не занедбуючи інших своїх численних обов’язків. Листом з 21. 9. 1924 він повідомляє, що „мусів написати цими днями дві статтейки до ювілейного чеського збірника в честь А. Чорного..., мусів дати статтю про Сумцова до нашого Збірника Істор. Філ. Т-ва, мушу ще дати рецензію на книгу Мякотина до збірника „За рубежомт,”, але все це пишеться в інтервалах...” А у квітні того ж року, він „як проклятий сидів цілий тиждень і написав 4у2 — 5 аркушів друку” (28. 4.1924), що рівняється біля 80 сторінкам друку.
Зібравши матеріал, Дорошенко писав відразу на чисто („я ж пишу на чисто і чернеток у мене немає” (27. 6. 1925). Як про ви-
