але суцільної, европейської книжки, якої у нас нема. Час, згаданий у попереднім реченню, може наступити вже по трох або чо- тирох місяцях. Отож — чому не пождати ще трохи? Ріжниця думок в ріжних політичних питаннях тут ні причім, навіть колиб вона посунулася до діяметрально противних собі становищ. Що до даної праці — то Ви являєтесь тільки культурним працівником, хочби така праця мала чисто політичне значіння, напр. вороже поглядам Галицького Уряду. Культурні уряди мають обовязок дати змогу кождій думці дійти до прилюдного відома. Мені дуже залежить на тім, щоб Ви далися переконати й прошу від себе не віднестися до моїх аргументів з упередженням, яке можу припускати по відомім виступі д-ра Павла Лисяка в „Українськім Прапорі”, бо за форму цього листа відповідає тільки він сам. На це й підписав він статтю на моє домагання (зразу дав її як редакційну, але я спротивився тому).
2. Останнє речення 1-го розділу цього листа належить уже властиво сюди як формальний вступ. А тепер:
А. Представництво ЗУНР, не має нічого спільного зі статею, яку „з власної пильности” написав д-р Павло Лbсяк. Що вона поміщена в офіц. органі Галицького Уряду, це правда. Але прошу зважити, що галичане не мають иншого органу для висловлювання своїх поглядів. З тої причини мусіли урядитися так, що дають місце в тім органі всім галицьким (і наддніпрянським) напрямкам, які тільки зголосяться — з тим, що формальні заяви й відозви міститься в рубриці „надіслане”, за яку Редакція абсолютно не відповідає, що в потребі стверджується з політично тактичних причин прилюдно, з меншим або більшим притиском, відповідно до вимог „наших” менше або більше злобних ґруп і напрямків, — а більші політичні статті, які годі давати в рубрику „надіслане” з редакційних причин (що зовсім ясне) кажеться авторам підписувати. Ця тактика вироблена у нас вже, й не викликає непорозумінь. Представництво ЗУНР відповідає тільки за офіційну частину свого органу. Коли уважаєте це потрібним, я можу в тім органі вияснити це офіціяльно.
Б. Мій особистий погляд (який поділяє зрештою багато галичан) такий, що невступлення Вашого „Союзу” у Всеукр. Нац. Раду не дасться виарґументувати. Я чоловік отвертий у відношенню до людей, яких шаную. А що до таких людей належите Ви, отож скажу Вам отверто, що Ваш аргумент: „Доки Рада не заявить отверто, що вона Петлюрівської Республики не визнає, ми туди не вступимо”, пригадує мені аргумент грецького філософа: „Не пущу сина купатися, доки не навчиться плавати” (аналогія, як кожна, не
