Сторінка:Вячеслав Липинський. Листи до братів-хліборобів 1919—1926 (1926).djvu/106

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено


разом із тим знищить усю приватну, а в дальшій консеквенції й національну власність на землю та поверне нації до кочової чи півкочової доби їх істнування. Колиж така гипотеза неправдоподібна то в боротьбі між городом і селом, яка все гостріще скрізь, а особливо у нас на Україні зарисовується, чи пролєтаріят український стане по стороні города проти села, чи з селом піде проти города. Перекладаючи це питання на політичну термінольоґію: чи політичні, соціяльні й національні інтереси в сучасний мент вяжуть український пролєтаріят міцніще з інтересами буржуазії, чи з інтересами аґраріїв. Думати, що городські капіталісти й аґрарії творять разом „одну й ту саму буржуазію“ — це справді улекшувати значно собі самому умову працю, але розом із тим закривати очі на дійсність. Це значить забувати про недавню гостру боротьбу між аґраріями й буржуазними капіталістами в Німеччині, про такуж боротьбу в Анґлії й Франції, про сучасні гострі противенства між аґрарними й буржуазними колами в усіх новоповсталих державах, це врешті не знати про такі свіжі й наші власні події, як боротьба „Всеукраїнського Союза Хліборобів“ з „Протофісом“ в послідніх часах Гетьманства Павла Скоропадського.

Від того чи пролєтаріят знищить панування капіталу й при допомозі хліборобського, опертого на праві приватної земельної власности села збудує нову промисловість, нову фабрику, нову техніку, новий город і нову городську цивілізацію — чи вступить у боротьбу з селом і в цій боротьбі між законом землі й законом капіталу загине з усею сучасною капіталістичною городською цивілізацією — залежить на мою думку вислід цілої сучасної чергової европейської кризи.

4. По скільки я добре, як не соціяліст, розумію Маркса, то він думав, що світова пролєтарська революція й знищеня капіталізму наступить тоді, коли її зробить пролєтаріят продуцентів (отже не тільки „робітників духа“ й людей „неопредѣленныхъ професій“), які придбали здатність (капацітет) економічну, розуміння праці й чуття законности, вироблені в них під впливом самих умов попередньої капіталістичної продукції.

Отже пролєтаріят мавби знищити буржуазію не для того, щоб зайняти її помешканя й поділивши між собою нагромаджені попереднею працею багацтва, споживати їх у буржуазній обстановці, — а мав би сотворити вищу законність і вищу мораль праці, потрібну для зорґанізованя вищої продукції при вищій, більше скомплікованій техніці. Перейняти од буржуазії найвищу форму продукції, таку, яку буржуазія вже не в стані була би сама зорґанізувати, і повести її далі на вищу ступінь, таке, — думав Маркс — малоби бути завдання пролєтаріяту. Через те треба допустити, що дійсна пролєтарська революція могла би відбутись тільки в момент найвищого розвитку економічного життя, а не в момент його розвалу й упадку.

Соціяльну революцію в момент розвалу техніки продукції Европа вже раз переживала. Це був упадок Римської Імперії,