Сторінка:Вячеслав Липинський. Листи до братів-хліборобів 1919—1926 (1926).djvu/130

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено


4. Без внутрішної реальної сили український хліборобський клас не зможе виконати свого завдання: обєднати Українську Націю і збудувати Українську Державу. Але самої сили для того замало. Класові диктатури, як показує досвід диктатури пролєтаріяту, не в стані удержати зорґанізованої ними держави. Щоб збудувати міцну і трівку Українську Державу і обєднати Українську Націю український клас хліборобський мусить придбати для своєї реальної сили в очах инших класів ще й необхідний моральний авторітет. Без морального авторітету хліборобського класу — тоб-то без добровільної і законної згоди инших українських класів на те, щоб клас хліборобський ужив свою більшу реальну силу на будову спільної для всіх класів Держави і на обєднаня Нації — Держава Українська не може бути збудована і Нація Українська не може бути обєднана. Реально більша сила хліборобського класу замість на будову й обєднання буде вжита тоді на руїнницьку боротьбу класів внутрі Держави і Нації і на збільшеня руїни Української Держави і Української Нації.

Коли і в який спосіб — якою своєю політикою — український клас хліборобський зможе придбати серед инших українських класів потрібний для будови Держави і для обєднання Нації авторітет?

Тільки тоді, коли він дасть доказ, що свою реально найбільшу силу він використовує не виключно на оборону своїх власних еґоістичних інтересів. Тільки тоді, коли він одмовиться від диктатури кулака. Тільки тоді, коли над собою, над своїми реальними інтересами, він поставить вище ідейний інтерес Української Держави і Української Нації. Тільки тоді, коли во імя понадкласового закону Держави і Нації він поступиться своїми класовими інтересами і своєю реальною більшою силою в користь оправданих цим ідейним моральним законом інтересів инших, слабших українських класів.

Щоб український клас хліборобський поступився своїми еґоістичними інтересами і своєю більшою силою во імя ідейного інтересу Української Держави і Української Нації — цей інтерес Держави і Нації мусить бути поставлений понад еґоістичними інтересами всіх класів. Не тільки клас хліборобський, але і всі инші українські класи, мусять ідейний інтерес Держави і Нації ставити вище своїх реальних, еґоістичних інтересів. Ідейний інтерес Української Держави і Української Нації мусить стати Маєстатом Української Держави і Української Нації, Маєстатом, якого закон і повага обовязує однаково всі класи. Без такого всіма класами і всіма членами нації однаково ушанованого Маєстату Держави і Нації не можна помислити істнування модерної европейської держави і нації.

Хіба модерний демократичний принціп самоозначеня націй був-би можливий там, де не істнує оце спільне поняття Маєстату Нації, однаково дорогого й однаково спільного всім членам нації? І в що вилилось би самоозначеня такої нації, де кожний клас, або кожна партія стали б на становищу: нація — це я, і мій інтерес — це інтерес нації? Або чи можливе самоозначеня такої нації, в якій істнують ґрупи і партії, отже цілі частини нації, що в свою націо-