Сторінка:Вячеслав Липинський. Листи до братів-хліборобів 1919—1926 (1926).djvu/158

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено


Коли українська демократія, поспекулювавши невдало на українськім державнім патріотизмі, піде собі спокійно на службу до польських і московських демократичних Наполєонів — а слово »Гетьманець« одночасно стане на Україні назвою найзавзятіщого і непримиримого українського державника і патріота та синонімом чесного громадянина: коли воно означатиме чесного офіцера — не шкурника і не грабителя, чесного українського державного урядовця — не злодія і не хабарника, чесного хлібороба — не глитая, чесного робітника — не чрезвичайщика, чесного промисловця — не визискувача, чесного купця — не спекулянта, чесного інтеліґента — не шарлатана, чесного політика — не карієриста і не демаґоґа — то тоді ідея наша Гетьманська переможе не якоюсь демократичною проґрамою, а тим, чим перемагають всі ідеї: силою свого творчого, виховуючого творчих людей, внутрішнього змісту.

І тоді Народ Український зустріне свого Гетьмана і своїх Гетьманців так само, як він вже раз в історії свого першого Великого Гетьмана і його помішників зустрічав. Не виборами, не голосуванням, не демократичними установчими зборами, а радісним плачем усіх дзвонів Святої Софії і традицийним благословенням Патріяршим прийняв тоді в Київі народ український Великого Богдана, що визволив його з під панування і »брикання« вільної і свободолюбивої республіканської і антімонархічної, руйнуючої і жадної чужої та й своєї демократії.[1]

До тої хвилини жде нас ще довга й терниста путь. Але памятаймо, що в природі тільки гнучку лозу і пустопорожню бузину швидко жене в гору. Дуб росте поволі і з великим трудом. І коли ідея паша має дійсно сотворити трівку силу нашої Нації і Держави, то вона мусить розвиватись по тяжкій лінії найбільшого опору.

І ми, розуміється, могли-б »добре зорієнтуватись в політичній ситуації«, винюхати куди в даний момент »народ хилиться« і, забігши туди поперед нього, заздалегідь там собі тепленьке місцечко і добру »посаду« забезпечити. Ми-б може могли навіть собі таким чином »високе« становище придбати та, народолюбними демократами ставши, адмініструвати своїм народом іменем тієї чужої правлячої сили, яка його до себе прихилила. Але цей шлях по лінії найменшого опору ми мусимо залишити нашій демократії, якої спеціяльностю власне єсть іти завжди »за народом«. Бути непопулярним і зненавидженим — це необхідний стаж і спроба сил для тих, кому належить творча будуччина. Коли ми підемо по демократичній лінії найменшого опору і будемо пристосовувати себе всякий раз до хвилевих політичних обставин, то зайдемо туди, куди зайшли наші демократичні предки з часів Великої Руїни. Шлях демократії заведе нас туди, куди він завів їх — під панування чужої аристократії.

  1. Історичний аналіз боротьби між козацько-шляхецьким аристократичним монархізмом часів Богдана Хмельницького і тодішньою польською маґнатсько-шляхецькою республіканською і демократичною оліґархією читач знайде в моїй книжці Україна на Переломі (1657 — 9). Замітки до історії українського державного будівництва в XVII ст. (Відень 1920).