Сторінка:Вячеслав Липинський. Листи до братів-хліборобів 1919—1926 (1926).djvu/172

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено


по собі має силу лікувати недужих, має властивість маґічних заклинаннь.

Треба зазначити, що в часах твореня держав і надій ніколи не бачимо розвитку соціяльної літератури і соціяльних теоретичних утопій. Теорії найкращого і найрозумніщого будучого соціяльного ладу, оперті на »обєктивних і наукових даних, взятих з законів розвитку людскости«, появляються все в часах упадку і руїни старих форм людської орґанізації, витворених волею і силою попередніх поколіннь. Народи, чи якісь инші соціяльні ґрупи в періоди твореня своїх орґанізацій інтересуються звичайно двома річами: оружжам і практикою а не теорією віри. Оружжам, як обороною і панцирем для тіла і практикою віри — моралю а не теософією — як обороною і панцирем для духа. Натомість появи ріжних теорій віри і раціоналізація вір все знаменують собою часи упадку і розкладу старих орґанізацій.

Розвиток раціоналізму в лоні католицької Церкви йшов у парі з таким моральним упадком і внутрішнім розвалом її орґанізації, що викликав Реформацію, яка в початках була рухом протесту проти раціоналізації віри, рухом містиків і фанатиків первісного християнства. Згодом Реформація, вичерпавши своє стихийне хотіння, витворила орґанізацію з далеко більшою перевагою раціоналізму ніж у відродженої пізніще католицької Церкви. Раціоналізація соціялізму в формі »позитивної і наукової соціялістичної теорії« йшла в парі з деґенерацією робітничих орґанізацій в дрібно-буржуазні парламентські партії і викликала серед соціялістів комуністичну єресь (III Інтернаціонал), яка на наших очах, вичерпуючи в російській революції своє стихийне хотіння, падає і одночасно раціоналізується, творячи »наукові« комуністичні теорії. Так само раціоналізація в XVIIІ віці, сотвореної стихийним хотінням наших предків за часів Богдана Хмельницького гетьманської національної української ідеї — раціоналізація, яка прийняла врешті »наукові« форми з одного боку теорії »возсоединенія Руси« а з другого теорії »триєдиної Польщи« (Польща, Русь і Литва і т. зв. »полянська теорія«) — йшла в парі з фізичним винищеням (засланням найбільше активної гетьманської старшини в Сібір, зведеням зі світу цілої плеяди Виговських і Богунів, яких розстріляла Польща), сильною політичною деґенерацією і національним упадком носителів цієї ідеї: української козацької та шляхецької верстви і викликала українську демократичну реформацію, яка тільки »в народі« стала бачити спасения української національної справи.

Ця наша демократична національна реформація — народившись з опозиції шляхецьких і козацьких синів до своїх, загубивших первісну