Сторінка:Вячеслав Липинський. Листи до братів-хліборобів 1919—1926 (1926).djvu/176

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено


здійснити свою соціяльну віру. Святого вогню захопленя певними соціяльними образами-ідеалами не можна сотворити наукою, але в боротьбі за здійсненя своїх ідеалів муситься пізнати добро і зло соціяльного життя; і від розумної, раціональної моралі нього соціяльного життя — моралі, якою живе дана людська громада, залежить в першій мірі перемога або упадок її соціяльних ідеалів.

Католицька Церква — найкраща орґанізація, яку знає історія людства — може служити прикладом рівноваги між стихийним хотінням і свідомим себе розумом; між тим, що наукою і критикою руйнується і тим, що наукою і критикою будується. Тільки оця рівновага між непорушностю доґм віри і все більше раціональною моралю — між постійним піддержуванням живучости і творчого напруженя первісних образів первісного стихийного хотіння і постійним зкеровуванням того хотіння (в даному прикладі реліґійного містицизму) в будуючі а не руйнуючі форми все більше раціональної і розумної церковної орґанізації — заборона своїм вірним дискутувати і піддавати розумуючій критиці незмінні доґми віри, а заразом найбільше заохочування цих вірних до практикування своєї віри в рамках раціональної та розумної церковної орґанізації — ось що спасло католицьку церковну орґанізацію на протязі тисячелітть од тих страшних небезпек, через які вона проходила. Тільки раціональна орґанізація ірраціонального стихийного хотіння дала католицькій Церкві перемогу з одного боку над розкладовим, руйнуючим самі доґми віри, а значить і саму віру раціоналізмом, а з другого над взриваючим віру з середини, вибуховим, неорґанізованим фанатизмом та всяким необузданим стихийним реліґійним містицизмом…

Було-б річчю абсолютно безнадійною намагатись сотворити наукою і письменством хотіння Гетьманської України. Раціоналізація цього хотіння: змагання точно, критично, льоґічно, науково і переконуючо окреслити образ, доґму цього хотіння — породило-б, так як і в соціялізмі чи демократизмі наприклад, ціле множество інтеліґентських словесних гетьмансько-монархічних проґрам і ціле множество взаємно себе поборюючих доктринерських гетьмансько-монархічних політичних партій. Але так само, коли це хотіння єсть, коли воно в масах жевріє, коли воно вже раз стихийно проявило себе в образі відродженого в 1918 році стихийного і неорґанізованого Гетьманства, то покластися спокійно на саму тільки стихийність цього хотіння, на саму стихийну політичну творчість мас, на те, що здійсненя цього хотіння передрішено, мовляв, »обєктивними даними« — це значило-б допустити по прикладу демократії до появи ріжної політичної і літературної отаманії та кандидатоманії, що почне бушу-