зацийних національних завданнь, мусить мати в розумінню цілої нації законну підставу, мусить відповідати тим поняттям законности і громадської моралі, якими живе в даний історичний момент ціла нація. Иншими словами, кожночасна національна аристократія мусить мати крім матеріяльної сили, ще й моральний авторітет в очах своєї нації.
Без цих двох основних прикмет: матеріяльної сили і морального авторітету — немає і не може бути національної аристократії. А без національної аристократії — без сильних і авторітетних провідників та орґанізаторів нації в її тяжкій боротьбі за істнування — немає і не може бути нації.
11. Звідки черпає національна аристократія свою силу?
Перш за все зі свого власного стихийного ірраціонального хотіння. І тут, як часто при студіюванню ріжних фактів громадського життя, стаємо перед чимось непояснимим. Чому у одних людей єсть ота воля до орґанізування, до громадської творчости, до проводу, до звязаного з ним риску, до жертви для громади, до влади і до сили — а у инших цієї волі нема? Чому у одних людей оця стихийна воля до влади »ставить нівощо роскоші, покой, користи, інтрати і всі привати« — Як каже відома характеристика Богдана Хмельницького — а знов инші бажають тільки особистого спокою, бажають тільки, щоб ними добре правили, дали їм добру соціяльно-політичну орґанізацію, в якій вони могли-б собі спокійно жити і працювати? Відповіді на ці питання знайти не можна. Отже констатуймо лише самі факти.
Перший факт: в кожній нації єсть елєменти політично пасивні і елєменти політично активні, або кажучи иншими словами: єсть люде здачі войовничої, лицарської і люде вдачі пацифістичної, обивательської.[1] Другий факт: без стихийної волі до влади, до сили, до риску, до саможертви, до панування — не може повстати серед нації національна аристократія. Тому між иншим, такі етнічно відмінні колєк-
- ↑ Ці останні теж часто, не зважаючи на свою пацифістичну вдачу, простягають руки до політичного панування. Але це буває тільки в таких історичних моментах, коли до влади і панування можна дійти не рискуючи своїм життям, і коли для »політики« не тільки не треба жертвувати, але можна з неї прожити і на ній добре заробити. Цілий демократичний метод орґанізації національної аристократії за допомогою виборів преси — словесної аґітації і анонімних писаннь — власне збудований на цьому бажанню таких пацифістичних елєментів, які за ліниві до економічної продукцийної творчої граці, зробити »політичну карєру«, тоб-то без праці, без потрібної для инших занятть технічної підготовки і без всякого риску, пролізти в правителі нації та, плещучи язиком на тій чи иншій публічній трибуні і прикриваючись »посольською недоторканостю«, вдавати лицаря, що ділом і риском бореться за свої ідеали.
