нації од всяких напасників оборонити. Одно слово, мусітиме вона зробити те, що нашим отаманам, добрим орґанізаторам нації в добі переложної системи рільництва, общинного володіння землею і при великих незаселених степах — тепер, при сучасній цивілізації, не під силу.
І тільки коли за державну орґанізацію нації візьмуться ті, що володіють її засобами продукції: землею і фабриками — тоб-то хлібороби, промисловці і робітники — тоді ті, що володіють її засобами війни: зброєю і орґанізаціями озброєних людей — тоб-то отамани і їх повстанчі відділи — зможуть повернути свою лицарську войовничу вдачу на оборону, а не на нищеня та руйнування нації. Державно-національна орґанізація України не може бути ділом тільки військового стану тому, що технічний і матеріяльний розвиток Української Нації переріс вже ті орґанізацийні державно-національні форми, які може витворювати сам із себе оцей військовий лицарський стан. Тільки в рамах державно-національної орґанізації, опертої на продукуючих класах: хліборобах, промисловцях, робітниках — не змарнується той величезний і надзвичайно цінний запас стихийної національної енерґії, який виділяє з себе наша нація в формі свого найкращого військового лицарського елєменту: своїх повстанчих, воюючих (а не політикуючих) отаманів.
Тільки при міцно зорґанізованих продукуючих класах, заінтересованих в збереженю національної матеріяльної продукції, од якої залежить само істнування цих класів, зможе наш лицарський стан із розпорошених войовничих банд перетворитись в орґанізовану національну армію, захищаючу продукцію і матеріяльну працю нації. В противному разі лицарська енерґія наших отаманів пропаде для нації безслідно так само, як вже раз в нашій історії надаремне пропала, як попустому перегоріла енерґія лицарів старого Запоріжжа, що зі своїми »киями« і нерозораними »широкими степами«, але без власного плуга і без мушкетів — роблених на власних фабриках — встояти проти завойовників чужинців не могли.
14. Коли нація, що стоїть на досить вже високім щаблі хліборобської та промислової техніки, не може управлятись і не може бути зорґанізована виключно шаблями войовничих отаманів, то ще менше можуть нею правити та її орґанізувати фільольоґи, поети, оратори, белетристи, професори, учителі, адвокати, бугальтери, фелєтоністи, коректори і т. п. представники т. зв. свобідних — тоб-то не володіючих і не звязаних засобами продукції і війни — інтеліґентських професій.
