Сторінка:Вячеслав Липинський. Листи до братів-хліборобів 1919—1926 (1926).djvu/195

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено


наннями та доступним лише ученим інтеліґентам умінням здобути собі допомогу ріжних надприродних сил.

І правління цієї тодішньої інтеліґенції трівало лише доти, доки не появився перший плуг, перша найпримітивніща фабрика зброї і доки перший озброєний цією кращою фабричною зброєю хлібороб не розігнав і не розторощив підюджені своїми маґами, але не добре озброєні, не звязані з землею та не зорґанізовані своєю хліборобською працею на землі, ріжні кочові або напів-кочові народи. З того часу, коли ці народи самі перейшли до осілого хліборобського життя, волхви, жреці, маґи, заклинателі перестали правити ними, а замість того стали вони виконувати єдино їм належну і доступну ролю: морального і духовного проводу тодішніх примітивних, але вже осілих, хліборобських націй. І цею своєю дійсно інтеліґентською духовною працею стали вони допомагати правити тим, хто своїм мечем і своїм плугом здобув собі реальну матеріяльну силу для правління націями. Скрізь на цілім світі, державний орґанізацийний апарат осілих хліборобських націй був сотворений не словесностю таких чи инших здеклясованих інтеліґентів, а кровю, працею і розумом тих, що володіючи мечем і плугом, володіли реальною матеріяльною силою серед своїх націй.

Але боротьба за світську політичну владу між матеріяльно непродукуючими інтеліґентами і озброєними продуцентами все від часу до часу вибухає з великою силою і пізніще в історії осілих хліборобських націй. Основна причина цієї боротьби завжди одна і та сама: велике матеріяльне збагаченя націй під проводом і правлінням, володіючої засобами війни та продукції, дійсної національної аристократії.

Число здеклясованої інтеліґенції, тоб-то число людей в нації, не зайнятих війною та обороною нації і не зайнятих витворюванням матеріяльних, необхідних для життя цінностей, зростає сильно в націях всякий раз тоді, коли ці нації багатіють, тоб-то під проводом своєї продукуючої і воюючої національної аристократії нагромаджують таку силу багацтв, що ці нагромаджені багацтва звільняють велику частину людей в нації од обовязку війни і матеріяльної праці, та дають їм змогу віддатись всяким свобідним, не звязаним ані з війною, ані з продукцією професіям.

І доки ці, звільнені від обовязку війни і матеріяльно-продуктивної праці, інтеліґенти творять не матеріяльні а духові цінности націй, доки вони служать нації чи то словом (як інтеліґенція духовна) чи то ділом (як вишколені фаховці: адміністратори, лікарі, техніки, толкувателі законів і т. д.) — доти вони допомагають пану-