Сторінка:Вячеслав Липинський. Листи до братів-хліборобів 1919—1926 (1926).djvu/247

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено


мусіло скріпити свій дух, витворити в собі більшу силу духову, моральну.

В кожній добі свого істнування, всяка жива і життєздатна нація мусить робити зусилля в напрямі твореня вищої техніки і поширеня свого матеріяльного життя, а для цього вона мусить робити зусилля в напрямі твореня вищої громадської моралі і вищих орґанізацийних форм свого громадського життя. Нація, яка би не хотіла творити такого матеріяльного і морального зусилля, яка би вдовольнялась тим, що при найменшім зусиллю дає їй сама природа — нація, яка би для свого істнування все шукала нових, ніким не зайнятих, легко доступних і плододородних земель, а не стала удобрювати машинами, досконалити, одвойовувати од природи, ублагороднювати і захищати од руйнуючих хижаків та чужих націй свою власну батьківську землю — одно слово нація, яка би порушувалась, животіла по лінії найменшого опору і не хотіла ступити на шлях боротьби по лінії найбільшого опору — така нація мусіла би в боротьбі з націями творчими, націями завойовниками загинути. Загинути так, як гинуть в боротьбі з людиною-творцем ріжні породи дуже гарних і милих, але не здатних до творчого зусилля звірів; як гинуть нездатні до тяжкого шляху цивілізації ріжні т. зв. дикі чи полудикі племена.

І коли ми бачимо кругом себе факт, що єсть нації пануючі і єсть нації поневолені — єсть нації експортуючі людську творчість і нації імпортуючі цю творчість — то мусимо одночасно помітити инший факт, що громадська мораль і громадська орґанізованість перших, вища від громадської моралі і громадської орґанізованости других. Без пориву до твореня власної вищої техніки матеріяльного життя, що йде поруч з поривом до твореня вищих форм громадської моралі і вищих форм орґанізованости громадського життя, нації поневолені не визволяться ніколи з під матеріяльної і моральної переваги націй пануючих. Навіть, як би вони мали свою окрему і прекрасну мову: як би серед них було множество учених, балакучих та ідейних, але до матеріяльної громадської творчости нездатних інтеліґентських вождів; як би свою чутку, але ліниву і слабосильну душу виявляли вони в чудових тонах мелянхолійних пісень, і як би в моментах якихось суспільних катастроф вдавалось їм на деякий час винищити у себе їх пасивній вдачі чужу, імпортовану до них вищу техніку і вищі орґанізацийні форми громадського життя.

Від чого ж залежить цей порив до твореня вищих форм матеріяльного і громадського життя? Чи єсть нації по самій природі своїй пануючі і нації сліпою долею засуджені на поневоленя?

З того, що вище було сказано про націю, з того неоспоримого і для всіх очевидного факту, що в кожній нації єсть активна меншість