Сторінка:Вячеслав Липинський. Листи до братів-хліборобів 1919—1926 (1926).djvu/249

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено


ніще завдання національної аристократії, яка засобами цієї техніки і продукції володіє; — тим більше складні і тяжкі проблєми громадської орґанізації нації мусить розвязувати вона, коли хоче далі виконувати своє завдання. Иншими словами: чим вище техніка матеріяльного життя нації, тим вище мусить бути громадська мораль національної аристократії і тим більша мусить бути восприїмчивість пасивних мас на ці орґанізацийні форми громадського життя, що їх по наказам громадської моралі творить національна аристократія. В противному разі порушується рівновага між активними і пасивними елєментами нації. Кажучи образно, в машині національного орґанізму зривається шестерня і зубчате колесо активних елєментів нації перестає порушувати тяжкій вал її елєментів пасивних. Відпорність пасивної більшости переростає движущу силу активної меншости. Моральний авторітет національної аристократії падає і одночасно валиться вся сотворена її колишнім поривом будова.

Величава і технічно могутня вавілонська цивілізація упала не тому, що численні тодішні інтеліґентські вавілонські партії — ціла та маса, як їх називає Ренан в своїй »Історії Ізраіля«, »літераторів, штукарів і шарлатанів« — що були під час руїни Вавілону на верх національного життя вибились, сварючись між собою за владу, деморалізували націю і тягнули її вниз, по лінії найменшого опору. Це була тільки зверхня ознака внутрішньої руїни, — симптом хвороби, а не її причина. Причина ж була та, що тодішня вавілонська аристократія, яка технічними засобами продукції і державним апаратом нації володіла, загубила не тільки свою стару віру, не тільки хотіння нової віри, але і свою громадську мораль, яка з цієї старої віри випливала. В свому безвірю, в своїй духовній безплодности і пустопорожности, вона вже не потрафила викресати з себе настільки високої громадської моралі, щоби по її законам сотворити нові орґанізацийні форми для своєї матеріяльної творчости: для себе і для громадського життя своєї нації. Такі форми, в яких би вона могла зберегти свою творчість, скріпити себе фізично притоком нових сил, — і в яких би пасивні маси нації, знов зрушені з місця і захоплені її великою вірою, заохочені її прикладом, могли знов піддатись її творчому пориву та сунути далі за нею по тяжкім шляху будування »вежи вавілонської« до Бога.

Ця активна і творча аристократія вже не потрафила тоді твердими законами одної для всіх громадської моралі обмежити, як давніще, свого імперіялістичного творчого пориву, відповідно до рівня восприїмчивости пасивних мас. Вона загубила стару аристократичну громадську