Сторінка:Вячеслав Липинський. Листи до братів-хліборобів 1919—1926 (1926).djvu/285

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено


який міг би силою і террором оці прилучені до метрополії пасивні маси в послуху держати.

В першім випадку бачимо таку картину: щоб збільшити свої ряди, правляча класократична аристократія починає приймати до себе, замість созвучних їй лицарських і матеріяльно продукуючих активних елєментів, ті пасивні і нелицарські елєменти з колоній, які, вирікшись своєї територіяльної і національної окремішности, приймають метропольну владу, збільшують ряди метропольної аристократії, але в цих рядах шукають собі не аристократичної творчости, а спокійного буття і панування під захистом сили оцієї чужої аристократії.

При нерозложеній класократії ми бачили явище якраз протилежне: там прибувші активні завойовницькі елєменти прийняли в свої ряди як раз відпорні, активні, войовничі елєменти місцеві. Прийнявши одночасно їх місцеву мову, їх місцеві звичаї, їх місцеву окремішність, — одно слово: обмеживши свою аристократичну активність відповідно до степені восприїмчивости місцевих завойованих мас — вони витворили спільно з місцевою аристократією перший місцевий, національний, дібраний по рисам духової подібности, лицарський, творчий аристократичний клас. Тут навпаки: активні елєменти розложили і опаскудили як себе, так і місцеву аристократію; вони притягнули до себе її найбільш нікчемні пасивні частини, які зі страху і жадности прийняли мову, звичаї і національність активних елєментів прибувших, увільнившись одночасно од примусу творчости, од своїх аристократичних обовязків супроти своїх пасивних мас. Продукт такої неприродної, хаотичної расової мішанини активних жовтих переможців — не з духово созвучними їм, найбільше активними, а з духово їм протилежними, найбільше пасивними чорними — продукт всякої колоніяльної експанзії — дає першу ґенерацію демократії, дає перших представників демократичного метиса.

Попавши в ряди пануючої аристократії такий метис починає множитись так швидко, як бацила туберкульозу в слабих легких. Зі своєю психікою полувойовника, полупацифіста — жадний на владу, але нездатний до риску і жертви для цієї влади — він починає пожирати все, що своєю кровю лицарською і жертвенним обмеженям себе здобула колись та пануюча аристократія, в ряди якої він попав.

Він не зазнав тяжкого бою з пасивностю та інертностю мас; він, не маючи в собі аристократичного, творчого пориву, не в стані навіть зрозуміти, якої великої орґанізоваиости, якої сильної внутрішньої дисципліни і якого обмеженя своїх імперіялістичних інстинктів вимагає цей аристократичний творчий порив, щоб його восприйняли,