ненавиділи власних »панів«, що готові були вислужуватись перед прибувшими »визволителями« до повного »самоотверженія« і нищити нещадно всіх тих своїх, в кім тільки, по іспанським підшептам, вони запідозрили бажання »стати паном«, мати свою власну, а не іспанську владу.
А історія України? Чи ми, що бачили зайняття не сповна трьохтисячним большовицьким загоном півміліонного Київа, можемо повірити байкам про »незчислимі орди татарські«, що знищили Київську Руську Державу? Хіба ця горстка Татар, якої чистокровного потомства вистало ледве на рідке заселеня Криму, не зайняла многоміліонної Руси тодішньої завдяки бунтові проти власних князів своїх же »людей татарських«?[1] Хіба двері першій польській окупації Галичини не відчинило убийство збунтованими галицькими боярами власного руського Короля Юрія-Болєслава і вирізаня тих його сторонників, при помочі яких він над розбещеним боярством хотів настановити тверду державну монархічну владу? Хіба перші московські війська на Україну не закликав збунтований проти свого Гетьмана Пушкарь? Хіба не бунтом демократичних українських патріотів знищили большовики Гетьманську Українську Державу? І хіба ці самі патріоти та »визволителі народу од панів«, не поступились, втікши до Варшави, всім, чого тільки од них вимагали Поляки? Хіба підчас героїчної боротьби Галицької Армії не взривали Західно-Українську Державу з середини і не бунтували »народ« проти власного Уряду ці — найбільші серед галицької демократії ентузіясти в руїнництві, з яких одні »протестують« сьогодня, як еміґранти, проти польської окупації, а другі видають в Галичині польонофільські демократичні »хлопські« газети?
Культ підлости, брехні, розкладу і зради — ось »принципи«
- ↑ »Ці татарські люде цілими громадами піддавались Татарам мабуть ще підчас першого походу Бату через Україну. Вони обіцяли давати Татарам данину збіжем, бути під їх безпосередньою властю в покорі і послусі і не хотіли більше мати ніяких князів… Татарам на руку був цей рух, ці бажання спектися князів: він ослабляв княжу власть і взагалі відпорну силу людности, забезпечував Татарам спокійне панування над цими краями, бо ті відокремлені громади, без дружин, без князів, не спроможені були дати ніякого одпору« — так пише Проф. М. Грушевський (Ілюстрована Іст. України, І. вид., ст. 134), якого всі симпатії, як він сам заявив (в журналі »Борітеся-поборете« ч. 1), були завжди по боці оцих »людей татарських«. Отже чи мають право українські демократи, які в момент реального а не літературного державного будівництва на »княжі місця« в нації понастановляли були ідейних прихильників »людей татарських«, нарікати тепер, що Україною правлять новітні »Татари«. Російські большевики тільки виконали те, що проповідував і чого хотів разом зі всею українською демократією Проф. М. Грушевський. Вони прийняли під свою безпосередню владу народ, який не хоче мати »своїх князів«; або точніще: якому таку політичну мудрість і так у національну свідомість прищеплювали його »ідейні представники, вожді і усвідомителі«.
