Сторінка:Вячеслав Липинський. Листи до братів-хліборобів 1919—1926 (1926).djvu/336

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено


мають хотіннь инших, поки вона панує, — то всяка національна аристократія мусить мати тільки один свій власний, їй тільки присущий метод влади і орґанізації, і зміна цього методу неминуче веде за собою порушеня однородности хотіннь, а тим самим упадок попереднього морального авторітету і повну зміну попередньої національної аристократії. Далі пояснює нам цей закон, чому охлократична, класократична і демократична аристократії не можуть правити одночасно поруч себе на одній національній території в одній історичній добі; чому правління одної з цих аристократій унеможливлює правління другої та держиться так довго, поки правляча по даному (охлократичному, класократичному, чи демократичному) методу аристократія невтралізує і тими чи иншими засобами робить для себе нешкідливою бажаючу влади аристократію инших методів, і чому один з цих методів влади і орґанізації виключає другий метод, являється супроти другого смертоносним.

Врешті пояснює нам закон однородности хотіннь, чому кожний з трьох методів орґанізації національної аристократії не може по суті мінятися та еволюціонувати, бо міняючись, тоб то перестаючи бути собою, він приготовлює собі сам свою власну смерть, прокладає шлях другому методові, иншій аристократії, а не стає безсмертним, не рятує »еволюціонуючу« аристократію од загибелі, як думають наприклад соціал-демократичні пророки »вічного соціялістичного раю«[1]; наівні віруючі в »еволюцію большовизму«; нещасні маняки, що все надіються »добре зреформувати демократію«; не менше нещасні слезливі »кающієся дворяне«, які вдаванням »що їх нема« бажають задобрити маси та ставши »демократами«, мають надію задержати свою владу і т. д., і т. д.

Розуміється не можна опреділити, як довго може в данім часі і серед даної нації трівати даний метод орґанізації її аристократії. Бо однородність хотіннь здобувається: 1. орґанізованим поривом аристократії до твореня по наказам своєї громадської моралі, присущої тому чи иншому методові її орґанізації, таких чи инших форм громадського життя; 2. восприїмчивостю або невосприїмчивостю на цей порив пасивної більшости в нації. Як здатність до пориву, степінь його орґанізованости і громадська мораль аристократії того самого типу,

  1. Цей »рай« — як що вірити цим пророкам — має настати тоді, коли методи, якими соціялісти демократи поборюють буржуазію стануть, вже по знищеню буржуазії, непотрібні. Але що тоді робиться з самими соціял-демократами, показав приклад Росії. І тому соціял-демократи в инших країнах рішили не дуже поспішати до цього раю, скомбінувавши зовсім слушно, що їх істнування нерозривно звязане власне з їх демократичним методом поборюваня буржуазії і що зі смертю самої буржуазії гинуть перш за все вони — соціял-демократи.