Сторінка:Вячеслав Липинський. Листи до братів-хліборобів 1919—1926 (1926).djvu/355

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено


родові« (завдяки їхній слабости і анархічній розбещености) »панів«, проголосили цих панів »зрадниками нації« і стали справляти їм при помочі зфанатизованого такими національними гаслами народу ріжні Варфоломієвські різні. І щоб цей, проти »панів« збунтований народ в руках своїх удержати, мусіла перемігша охлократія зробити з поняття нації охлократичну віру, зо всіма її атрибутами примітивного народнього містицизму, зненависти до невірних, охлократичного гіпнозу і суґґестії. Тому у Франції, де класократія встигла тільки покласти основи нації, але дальший провід був у неї вирваний охлократією, замість орґанічного, всім вродженого і самозрозумілого почуття нації бачимо охлократичний культ нації. Нація має там своїх святих (Жанна д’Арк), своїх невірних, своїх пророків, своїх історичних ворогів і т. д. — як раз все те, чого й сліду не було (виключаючи період охлократичної революції Кромвеля) до кінця XIX ст. — за часів найбільшої могутности — в класократичній Англії. Тому врешті в Англії класократичний Монарх — Голова Нації — був разом з тим »першим її слугою«, він »стояв під законом«: законом одним і обовязуючим для цілої нації. У Франції Монарх охлократичний був необмеженим правителем, стояв »понад законом«, бо його іменем не тільки виконувався але і творився цей національний закон, бо він був не персоніфікацією національної єдности а її джерелом і основою.

Розуміється така охлократична нація, — де орґанічна національна єдність підмінюється механічною національною вірою, пропаґованою і репрезентованою прекрасно зорґанізованим охлократичним державним апаратом — уявляє із себе велику силу доти, доки цей зцентралізований бюрократично-військово-духовний апарат істнує. Але вона має свої слабі сторони. Перша: коли нація зливається в одно з охлократичним державним апаратом, то всі вороги охлократії стають тим самим і ворогами нації. У Франції це привело не тільки до фізичного винищеня охлократією во імя нації найбільше вартних для нації матеріяльно і громадсько творчих класократичних елєментів, але спричинилось ще і до масової еміґрації цих елєментів, до їх глибокої зненависти до такої, ворожої їм, французської нації, — привело наприклад до того, що найбільше вартні національно Французи влились, як еміґранти, цілими масами в ряди найбільше до Франції ворожого пруського державного апарату.[1] Повне

  1. Цей дуже сумний для Франції факт підкреслюють сьогодня французські історики. Так само будуть колись і наші історики плакати над тим, що відштовхнуті від України зпочатку всякими українськими »патріотичними« демократами і полу-охлократами, а потім вигнані з України комуністичними охлократами, найбільше цінні для сотвореня Української Нації класократичні, матеріяльно продукуючі і громадсько творчі елєменти, що почали були націоналізуватись і орґанізуватись за часів Гетьманства, війшли сьогодня, як еміґранти, цілою масою — одні в найбільше до всякої України ворожу польську армію і державну бюрократію — а другі: потонули знов в »російському морі«. У Франції, по знищеню орґанічних підстав нації, лишилась принаймні така сильна охлократія, яка для здобуття влади над »народом« вирвала національні гасла з рук патріотичної, національної класократії і, повернувши ці гасла проти неї, з охлократичної віри національної зробила знаряддя для сотвореня механічної національної єдности після того, як були знищені орґанічні підстави нації. Наша класократія, в масі своїй, ще не була ані національна ані патріотична. Почуття необхідности своєї, місцевої, української національної єдности між ріжними класами допіру народилось і стало рости на Україні. Тому нашій охлократії для знищеня класократії і поваленя Гетьманства не треба було довго вживати національних кличів. Короткий побут »демократичних патріотів« у Київі був скоро замінений більше зрозумілим для »народа« гаслом: земля. І тому наші реальні охлократи — ті що правлять сьогодня Україною — не національні так, як охлократи французські. Щоб панувати над »народом« їм не потрібна національна віра, бо само поняття Нації Української ще не було сотворено в реальнім життю і не було орґанічно прищеплено пасивним масам українською монархічною класократією. Що ж до наших полу-охлократів »ідейних« — цих, що сидячи на еміґрації в своїх газетах репрезентують »народ«, від якого вони повтікали, і лають »хліборобів«, щоб хоч цим доказати »прихильність народу« до себе — то з їхньої такої літератури реальні нації — хоч би і охлократичні — не бувають. Гниль і розклад національний — ось єдиний реальний наслідок діяльности таких спекулюючих на »народі« літераторів.