цій, вони мусіли покинути свою батьківщину. Винищеня класократіі привело до знищеня можливости орґанічного, матеріяльного розвитку Франції. Він став з того часу відбуватись хаотично під патронатом — нездатної до його орґанізації — охлократії та насаждатись руками неперебіраючої в засобах, масово прибуваючої до Франції, чужоземної а поруч з нею випливаючої на верх і місцевої демократії.
Виросла оця французська демократія з останків здеморалізованої і розложеної класократії, що в »народі« стала шукати порятунку проти охлократичної народньої влади. Звідци пішли її ідеольоґи. Але дійсну реальну силу демократії дало пацифістичне, нелицарське не посідаюче тут військово-оборонних традицій, купецьке і промислове міщанство, головним чином чужинці, яких цілими масами стала спроваджувати до Франції пануюча охлократія, найбільше за Кольбера, відомого міністра Людовика XIV. Охлократична влада хотіла шляхом концесій і »казьонних пособій« сотворити з цих, незвязаних нічим з місцевим населеням чужинців послушну собі верству, яка не претендуючи на ніякі для себе політичні права, творила би для охлократії матеріяльну культуру. Бо збільшеня економічного багацтва краю стало для охлократії необхідним в момент, коли податків з примітивного хозяйства для удержаня все більше численного охлократичного державного апарату і сталої армії вже не вистачало. Таким чином під владою охлократії, матеріяльна продукція у Франції опинилась не так як в Англії, в руках лицарської, володіючої мечем сільської і мійської класократії, а опинилась вона в руках пацифістичної демократії. І пануючій силі охлократичній змогла противоставити ця демократія не власну орґанізовану класову силу продукції і меча, а »політичний« сприт розлагателів, уміння підбунтовувати маси і врешті силу гроша.
Боротьба ж між демократією і пануючою охлократією була не минуча. Щоб здобути можність необмеженого розвитку для своєї хаотично експанзивної і зажерливої матеріяльної діяльности, демократія мусіла усунути, звязуючу цю діяльність, реакцийну владу охлократії. Коли влада охлократії приймає форми монархії, то така охлократична монархія не обмежує тільки відповідно до рівня восприїмчивости пасивних мас (як це робить монархія класократична, що тільки обмежує, але заразом і допускає організовану поза державним апаратом матеріяльну творчість класової аристократії) а просто, для збереженя свого авторітету серед мас, не допускає ніякої — поза державним апаратом орґанізованої — матеріяльної творчости. Знов же репрезентуюча неорґанізовану, хаотичну і зажерливу матеріяльну творчість демократична верства всяких відірваних від рідного ґрунту охлокра-
