Сторінка:Вячеслав Липинський. Листи до братів-хліборобів 1919—1926 (1926).djvu/382

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено


зом підстави громадської моралі і орґанізованого громадського життя в своїй новій батьківщині.[1]

Але класократія тут, в протилежність до своєї англійської матері, не дійшовши до повного розвитку, почала швидко розкладатись. Червоношкурі Індийці, яких застали тут англійські продуценти завойовники, це не були Англо-Сакси, яких застали в Англії Нормани. Завдяки повній відсутности серед Індийців созвучного прибувшим Англійцям класократичного ядра,[2] і завдяки великій ріжниці та розбіжности в розвитку матеріяльної культури між завойовниками і завойованими, місцеве населеня було винищене до тла, завойовники з ним орґанічно не злились та не засимілювались і тому класократичні елєменти не витворили там спільної і для них і для Індийців обмежуючої класократичної монархічної влади, не витворили спільної з ними нової мови, нової нації, нової культури. На місце винищеної місцевої пасивної маси, правляча верства стала спроваджувати сюди вповні од себе залежних, а тому в громадському значінню безголосих і безвпливових, зпочатку неґритянських рабів, а згодом всяких расово неодноцільних і нічим між собою не звязаних європейських колоністів.

  1. Закон Лінча, який більше зробив для громадського розвитку Півн. Ам. Сп. Шт. ніж всі проповіді громадської моралі, читані перед бандитами, дав такі наслідки тільки завдяки орґанізованости, єдности і високій — у відношеню до власної орґанізації — громадській моралі більшости перших англійських завойовників. Той самий метод, примінений в Мексиці пануючими там, незорґанізовними, внутрі необєднаними, анархічними метисами дав як раз протилежні результати: спричинився до занархізованя, узлодійщеня і розбандиченя цієї нещасної країни. Quod licet Jovi.... Це я вважав потрібним нагадати нашим, мріючим про свою »тверду владу«, а одночасно позбавленим всякої власної внутрішньої громадської моралі і власної внутрішньої орґанізованости, республіканським недисциплінованим і анархічним, демократам і полу-охлократам....
    З приводу закону Лінча цікаву думку знаходимо в старій праці про Америку відомого французського ученого P. de Rousiers: »Чесний Американець — пише він — має чудовий звичай не давати себе роздавлювати з цього приводу, що він єсть чесний. Людина ладу і порядку не єсть там доконче трусом, як це так часто трапляється у нас. Навпаки, вона вважає, що її інтереси повинні переважати над інтересами злочинців і жуликів. Що більше, такий чесний і бажаючий ладу і порядку Американець має енерґію, необхідну для того, щоб боронитись. Спосіб його життя робить його здатним до дійсної самооборони, здатним до ініціятиви і відповідальности навіть за дуже строгі міри, коли обставини їх вимагають. Така людина, опинившись в новій країні, повній непочатих багацтв.... не буде вагатись во імя вищих інтересів, які вона репрезентує, винищити бандитів, що погрожують будуччині цієї країни. Ось чому стільки злінчованих повисло в Денвері, двадцять пять літ тому назад« (цитую за Сорелєм: Réflexions sur la violence).
  2. Бо мабуть не ріжниця рас була причиною того, що прибувші Англійці не взяли собі за жінок Індиянок. Поженились же в Південній Америці з Індиянками Іспанці, а наприклад, як каже Проф. Ферд. Біркнер, потомство Голяндпів з Готентотками в південній Африці дало нове »сильне і живуче племя« (цитую за Проф. М. Грушевським: Ґенетична соціольоґія, ст. 31). Расова ріжниця між Голяндцями і Готентотами певне не менша, ніж між Індийцями і Англійцями і причин цього факту треба мабуть шукати в иншім взаємовідношеню громадської і матеріяльної культури між завойовниками і завойованими тут і там.