зом підстави громадської моралі і орґанізованого громадського життя в своїй новій батьківщині.[1]
Але класократія тут, в протилежність до своєї англійської матері, не дійшовши до повного розвитку, почала швидко розкладатись. Червоношкурі Індийці, яких застали тут англійські продуценти завойовники, це не були Англо-Сакси, яких застали в Англії Нормани. Завдяки повній відсутности серед Індийців созвучного прибувшим Англійцям класократичного ядра,[2] і завдяки великій ріжниці та розбіжности в розвитку матеріяльної культури між завойовниками і завойованими, місцеве населеня було винищене до тла, завойовники з ним орґанічно не злились та не засимілювались і тому класократичні елєменти не витворили там спільної і для них і для Індийців обмежуючої класократичної монархічної влади, не витворили спільної з ними нової мови, нової нації, нової культури. На місце винищеної місцевої пасивної маси, правляча верства стала спроваджувати сюди вповні од себе залежних, а тому в громадському значінню безголосих і безвпливових, зпочатку неґритянських рабів, а згодом всяких расово неодноцільних і нічим між собою не звязаних європейських колоністів.
- ↑ Закон Лінча, який більше зробив для громадського розвитку Півн. Ам. Сп. Шт. ніж всі проповіді громадської моралі, читані перед бандитами, дав такі наслідки тільки завдяки орґанізованости, єдности і високій — у відношеню до власної орґанізації — громадській моралі більшости перших англійських завойовників. Той самий метод, примінений в Мексиці пануючими там, незорґанізовними, внутрі необєднаними, анархічними метисами дав як раз протилежні результати: спричинився до занархізованя, узлодійщеня і розбандиченя цієї нещасної країни. Quod licet Jovi.... Це я вважав потрібним нагадати нашим, мріючим про свою »тверду владу«, а одночасно позбавленим всякої власної внутрішньої громадської моралі і власної внутрішньої орґанізованости, республіканським недисциплінованим і анархічним, демократам і полу-охлократам....
З приводу закону Лінча цікаву думку знаходимо в старій праці про Америку відомого французського ученого P. de Rousiers: »Чесний Американець — пише він — має чудовий звичай не давати себе роздавлювати з цього приводу, що він єсть чесний. Людина ладу і порядку не єсть там доконче трусом, як це так часто трапляється у нас. Навпаки, вона вважає, що її інтереси повинні переважати над інтересами злочинців і жуликів. Що більше, такий чесний і бажаючий ладу і порядку Американець має енерґію, необхідну для того, щоб боронитись. Спосіб його життя робить його здатним до дійсної самооборони, здатним до ініціятиви і відповідальности навіть за дуже строгі міри, коли обставини їх вимагають. Така людина, опинившись в новій країні, повній непочатих багацтв.... не буде вагатись во імя вищих інтересів, які вона репрезентує, винищити бандитів, що погрожують будуччині цієї країни. Ось чому стільки злінчованих повисло в Денвері, двадцять пять літ тому назад« (цитую за Сорелєм: Réflexions sur la violence). - ↑ Бо мабуть не ріжниця рас була причиною того, що прибувші Англійці не взяли собі за жінок Індиянок. Поженились же в Південній Америці з Індиянками Іспанці, а наприклад, як каже Проф. Ферд. Біркнер, потомство Голяндпів з Готентотками в південній Африці дало нове »сильне і живуче племя« (цитую за Проф. М. Грушевським: Ґенетична соціольоґія, ст. 31). Расова ріжниця між Голяндцями і Готентотами певне не менша, ніж між Індийцями і Англійцями і причин цього факту треба мабуть шукати в иншім взаємовідношеню громадської і матеріяльної культури між завойовниками і завойованими тут і там.
