Перейти до вмісту

Сторінка:Вячеслав Липинський. Листи до братів-хліборобів 1919—1926 (1926).djvu/402

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

Коли провідна верства даної нації має слабу память,[1] слабу свідому волю і слабу інтеліґентність, при дуже сильній емоціональности, і коли вона памяти, волі та інтеліґентности в собі не хоче розвивати, то нація з такою провідною верствою не може мати ані політичної культури, ані побудованого на ній власного державного життя. Така нація може тільки вічно ⁣»відроджуватись«, перебувати в стадії вічного політичного булькотіння і стихийного примітивізму, в стадії недорозвиненої, незреалізованої, недержавної нації…[2]

Своєю скромною письменницькою працею — в тім числі і оцими ⁣»Листами« — я хотів-би по мірі сил спричинитись до збільшеня нашої української політичної культури. Очевидно розуміючи під словом ⁣»українська« — не якусь екстериторіяльну літературно-віроісповідну секту, ані якусь одну політичну партію чи ґрупу, а всіх мешканців нашої Української Землі, які на ній жили, живуть та будуть жити, і які для уможливленя спільного громадського життя мусять творити такі чи инші його політичні форми, мусять займатись політичною штукою, використовуючи для неї дані політичного досвіду, політичної традиції і науки.

 

 

30. Щоб праця над збільшеням політичної культури даної нації могла дати позитивні наслідки, мусить бути взаємне розуміння себе між обсерваторами громадського життя і тими політиками практиками, які з пороблених обсервацій захочуть користати. Таке розуміння можливе лише тоді, коли обсервацийний пункт — становище, з якого робиться обсервація — у теоретиків і практиків (можна теж сказати: у письменників і читачів) буде однаковий і коли одні і другі будуть вкладати однаковий зміст в слова, яких вони для означеня своїх обсервацій вживають.

Правда громадського життя, як і всяка правда, одна і однакова. Але пізнати її можна з ріжних боків і в ріжних її проявах, в залежности від того, з якого становища на неї дивитись і який — відповідно до цього становища — реальний
  1. Головними видимими ознаками слабої памяти в нації єсть: 1. малий розвиток рідної історії, як в історіоґрафічній, так і в історіозофічній (синтетичній) частині; 2. брак історичних лєґенд; 3. брак пошани до діл, могил та імен предків; 4. великий нахил до денаціоналізації і всякого рода ⁣»зміновіховства«⁣ серед провідної верстви; 5. велика восприїмчивість на найбільше абсурдні для реальних умов істнування нації, чуженаціональні поступові і революцийні доктрини; 6. врешті слабість консерватизму, яка єсть наслідком слабої памяти і безтрадицийности в минувшині та причиною такої слабої памяти і безтрадицийности в будуччині. Иншими словами: без зміцненя консерватизму не може бути зміцненя памяти і традиції в даній нації, про що буде мова дальше.
  2. Про ріжницю понятть: нація державна і нація недержавна; нація зреалізована і народність, або нація перебуваюча в стадії незреалізованих національних аспірацій — буде мова дальше.