Тут до речі зазначу, що сучасний соціялізм, як спосіб мишленя, не єсть однородний. Його (західно-европейська — виключаючи анґлійський робітничий рух — і російська »меншовицька«) »опортуністична«, соціял-демократична частина, належить до способу мишленя першого типу. Частина »революцийна«, комуністична — до другого. Ці два способи мишленя, прикриті одною спільною назвою соціялізму (зайвий доказ, як уважно і критично при пізнаванню дійсности треба ставитись до слів!), собі діяметрально протилежні. Вони відповідають двом зовсім иншим громадським типам людей і двом иншим методам орґанізації (перший — демократії, другий — охлократії). Ця внутрішня протилежність знайшла вираз в сучасній непримиримій боротьбі двох »соціялістичних« інтераціоналів.
Для третіх врешті, нація єсть вічно змінливим і непредопреділеним сполученям духа і матерії, складеним з елєментів активних та пасивних. Рух цього сполученя залежить від взаємовідносин між його силами активними (порушуючими) і силами пасивними (восприймаючими рух) та міряється духовою (ідейною) і матеріяльною якостю цих сил.
Ясно, що оці три представленя собі протилежні і що для людей думаючих (свідомо, або частіще несвідомо) одним з цих образів буде дуже трудно (а при великій імпульсивности, і слабій — керуючій імпульсивностю — свідомій волі та інтеліґентности, навіть зовсім неможливо) зрозуміти людей, думаючих иншими образами.
Тим пояснюється, чому у націй дуже пристрасних, але безвольних і малоінтеліґентних, тоб-то таких, у яких свідома воля та інтеліґенція пропорціонально до їх імпульсивности замала (в порівнані з иншими націями вони можуть бути навіть дуже інтеліґентні), всі політичні спори мусять вирішуватись кулаком, а не лоґічними переконуванями, і то в тим більшій мірі, чим більша політична свобода більше їх імпульсивність визволяє. Розуміється, що республикансько-демократичний устрій »народніх республик« не можна назвати найбільше відповідним для такого типу націй, хоч вони й мають завжди велику вроджену до нього охоту.
Коли для перших джерело руху, якого силу треба в своїй політичній діяльности використовувати, лежить »в реальнім«, »в природі«, »в матерії«, »в масі« (наприклад »в народі«), то для других воно знаходиться в діялєктичнім розвитку ідей (наприклад »соціялізм мусить прийти за капіталізмом«, чи якийсь »народ« того хоче, чи не хоче), для третіх врешті воно лежить в духовій (ідейній) і матеріяльній якости елєментів активних і в такім чи иншім взаємовідношеню активної сили провідників до пасивної сили мас.
