Сторінка:Вячеслав Липинський. Листи до братів-хліборобів 1919—1926 (1926).djvu/482

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

ідею, висловлюючу в зрозумілих словесних поняттях і образах ці стихийні хотіння, і врешті волю та інтеліґентність, при помочі яких реалізується ідея і висловлені в ній стихийні хотіння.

Вже од природи (через те, як було сказано, що родюча земля притягає пропорціонально більше пасивних, ніж активних елєментів), а ще більше через злі методи політичної акції (про наслідки яких буде мова дальше), число нашої активної войовничої провідної верстви було пропорціонально замале. Що гірше, якість її була зла. Життя сите і дозвільне (в сприяючих умовах природи), з політично непевним завтрашнім днем (в нещасливім ґеоґрафічнім положеню), ослабляли її імперіялізм та містицизм. Нігде, з такою легкостю як у нас, провідна верства не ⁣»складає булав«, не одмовляється од влади. При слабих хотіннях, ще слабша була її віра в законність цих хотіннь. Нікого, так легко як Українця, не можна переконати в ⁣»непотрібности України«, в непотрібности його власної влади на власній землі. Ці слабі хотіння, зі ще слабшою вірою, не могли вилитись в ясні і виразні політичні ідеї. Довідатись, чого в дійсности хотіла, і які політичні ідеї мала більшість українських політичних діячів — мабуть тяжче ніж розвязати історичну загадку якоїсь Атлантиди. Випливаючий з ситости та емоціональности нахил до романтизму та до керування себе в політиці почуттями а не волею і розумом, ще більше бабрав та замазував ці, і так вже од природи туманні, ідеї. Наші політичні провідники більше співали або поетизували, кричали або плакали, ніж висловлювались членороздільною, логічною і ясною прозою. Коли додати, що для здійснюваня всіх цих слабоньких емоціональних хотіннь і романтичних фантазій (приклад: ⁣»українська народня республика, без влади і з соціялізованою землею, якою мають порядкувати самі свобідні громадяне«) природа не дала ще українським провідникам відповідної волі та інтеліґентности, то будем мати один з важніщих причинків для зрозуміння динамічної причини нашої недержавности.

Анґлійський провідник індивідуаліст має стільки імперіялізму, містицизму, ідейности, волі та розуму, що він свій — даний йому, як і Українцеві, од природи — індивідуалізм та анархізм потрафить обмежити суверенною верховною владою одного (монархією) і обовязком супроти своїх підвладних. Звідци англійська вірність монарха підвладним і підданих монархові; звідци вірність поодиноких вождів своїм підвладним і їх відповідальність перед ними; звідци вірність підвладних вождям; звідци брак ще й в сучасній, вже здеморалізованій, Англії мрій про республику, тоб-то про невідповідальний і зрадливий провід ⁣»з волі народу«, і про ⁣»народ«, невірний, неслухняний та вічно зраджуючий своїх провідників.}}

Українському провідникові таке обмеженя вродженого йому індивідуалізму та анархізму дається дуже трудно. Не маючи сильного хотіння влади, не маючи віри в законність цього хотіння, не маючи дорожчої ніж життя ідеї і досить волі та інтеліґентности для здійснюваня цієї ідеї, він не хоче ані сам когось слухати, ані робити зусилль, щоб його слухали. Почуття відповідальности за провід і за владу і почуття чести, звязане з виконуваням влади, йому, при таких умовах, чуже. Він стихийний демократ-республиканець. Він маже нечистотами голови тих своїх, що мають владу, кладе їм в руки тростинку, а не меч, і думає, що тільки при помочі нечистот і при помочі тростинки здобувається і удержується влада.[1]
 
  1. Звичай мазати виборним отаманам голову болотом і вкладати їм в руки тростинку, істнував, як відомо, на нашім ⁣»свободолюбивім«⁣ і республиканськім