Сторінка:Вячеслав Липинський. Листи до братів-хліборобів 1919—1926 (1926).djvu/485

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено


якої підвладні ніколи не будуть вірні своїй владі, ніколи не поможуть їй завоювати і удержати державу. Розуміється, відповідаючий всім вродженим гріхам і хибам української провідної верстви, метод демократично-республиканський не може бути цим методом, що її виховає, скріпить та зорґанізує, що вилічить нас з хвороби недержавности і доведе Українців до створеня на своїй землі своєї власної влади.

4. Щоб сотворити шляхом завойованя місцеву державну владу серед недержавного громадянства, войовнича державно-творча верства, яка здобуває владу, мусить мати піддержку цього громадянства. Ця піддержка виявляється: 1. в піддержці матеріяльній, яку повинні давати своїй місцевій владі орґанізатори продукції; 2. в піддержці моральній, яку повинні давати своїй місцевій владі орґанізатори ідеолоґії громадянства. В більшій частині нашої історії ні одного ні другого на Україні не бувало. Тому місцева влада не могла придбати серед місцевого громадянства, необхідного для її істнування, авторитету законности.

Тільки не місцева чужоземна влада, покликана завжди якоюсь частинкою недержавного громадянства, може бути сотворена чужоземними силами при пасивній жвакоті, або навіть при »повстаннях« решти цього громадянства. Так само тільки сильні метропольні влади можуть до схочу Україну грабувати, і зовсім не рахуватись з тим, що про них собі пишуть »українські газети«. Місцева влада мусить опіратись не на грабіжі, а на законних податках, і мати прихильність, а не ворожнечу творців місцевої громадської опінії. Для цього перш за все треба, щоб і орґанізатори продукції і орґанізатори ідеолоґії були самі зорґанізовані і щоб вони себе взаємно піддержували. Коли орґанізатори продукції піддержують матеріяльно орґанізаторів ідеолоґії, а орґанізатори ідеолоґії піддержують морально орґанізаторів продукції, серед місцевого громадянства витворюються свої поняття законности, на яких може опертись, і ними силу свого меча узаконити, місцева державна влада.

Орґанізованість орґанізаторів продукції (класові орґанізації) і орґанізованість орґанізаторів ідеолоґії (церква, університети, преса) здебільшого на Україні були дуже слабі і дуже невисокої вартости. Ще рідше вони себе взаємно піддержували. Коли ми все-ж таки бачимо в нашій історії жертви українських продуцентів на церкви, монастирі, школи, наукові товариства, пресу, то майже не бачимо щоб ці, що ці жертви одержували, своїм моральним авторитетом жертводавців піддержували. Найчастіще орґанізатори української ідеолоґії займались цькуванням орґанізованих (»народу«) на орґанізаторів продукції (»панів«). В той спосіб вони рубали вітку, на якій самі сиділи. Дехто називає це »славними демократичними традиціями українства«. З погляду державного, політичного, ці »славні традиції« єсть одною з основних причин нашої ґанґрени, що зветься недержавностю. Коли українська »національна« ідеолоґія зверталась проти місцевих орґанізаторів продукції (»панів«) і цькувала проти них орґанізованих (»народ«), то ці орґанізатори продукції звертались тоді просто за поміччю до чужоземних, не місцевих ідеолоґій. Иншими словами: »пани« наші денаціона-