недочитаних книжок, а виростає він з нашої минувшини, з цілого нашого життя. Тому його можна взяти або відкинути лиш в цілости — таким, яким він єсть.
Наприкінці одна дрібна увага: в кожній книзі важний не тільки зміст, не тільки форма, але й ритм. Бо ритм чи не найглибше віддає настрій душі і темперамент. Може тому в старинних часах ритм грав таку велику ролю. Одно з великих каліцтв наших, — яке теж не дає нам себе взаємно розуміти — що наголоси у нас у кожного инакші. Тільки спів і вірші, що нас духово лучать; в прозі ми себе не відчуваємо. Щоб ритм цієї книги зазначити, я хотів було скрізь наголоси ставити, але це технічно оказалось неможливим. Отже, бажаючи хоч трошки зарадити лихові, вживаю правопису, який подвоює в закінченях шелестівки лиш там, де наголос на останнім або передостаннім складі (шукання, питання, натомість: закінченя, скороченя). Прошу при читанню моєї праці це прийняти на увагу, инакше її ритм останеться для Вас незрозумілим.
Оце і все, що мав я Вам сказати. Щасливий буду, коли ця книга і Вам, читаче з ворожого табору, у пригоді стане. Коли прочитаєте її перед, а не по катастрофі. До катастрофи веде Вас однаково: як українство охлократично-диктаторське і демократично-республиканське, так і нехтуваня українською ідеєю державною. Може ці мої попередженя не зустріне доля моїх передвоєнних попереджень що до ідеї української державної незалежности. Може не будуть вони вислухані запізно і може Бог врятує Ідею Гетьмансько-монархічну од фальсифікаторів і спекулянтів…
Виконуючи волю Ясновельможного Пана Гетьмана, переїзжаю до Берліну для праці в Українськім Науковім Інституті. Не знаю, чи наукова праця в Інституті дасть мені змогу поділити свої сили так, щоб їх вистало і на закінченя оцих »Листів«. Можливо, що зростаюча недуга на це не дозволить і що книга ця не буде мати продовженя. Дякую Богу Милосердному, що мені в так тяжких умовах дав змогу її написати. А Вас, читаче, прошу вірити, що — при всіх її хибах — вона писана так, як писати кожну книгу радив Марк Аврелій: »так, як-би вона була останньою в життю; так, щоб не було в ній ніякої нерозважности і ніякої незгоди з наказами розуму; щоб не було в ній лукавства, самолюбства, і щоб не подиктована вона була незадоволеням зі своєї власної долі.«
В. Липинський.
Reichenau N.-Oe.
XLVIII
