Сторінка:Вячеслав Липинський. Листи до братів-хліборобів 1919—1926 (1926).djvu/94

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

Може демократична народня конституанта дасть нам зразу парусот найкращих орґанізаторів? Тількиж по яким прикметам маса виборців, що всі разом показали себе до державної орґанізації нездібними, пізнає й вибере тих, хто як раз таку орґанізацію здатний сотворити?

Досі кандидати до державного будівництва маніфестували свою присутність в „партіях“ гласом веліїм і обіцюванням своїм виборцям усіх земних і небесних благ. Що з того вийшло, ми бачили і, як кажуть, тут коментарі непотрібні. Чи вдруге отой демократично республіканський експеримент удасться? А що буде, як отаман Махно не захоче вибірати до української конституанти?

Найкращих орґанізаторів знайти і до праці державної притягти не може навіть найкраща виборна влада, бо вона перш за все мусить числитися не з талантом а з партийним цензом людини. До того вона заінтересована в тім, щоб ніхто здібніщий, ніхто дійсно талановитий коло неї при праці державній не опинився, бо виборець тоді готов стратити любов і довіря до своїх народніх представників. Врешті всяка виборна, часова влада тільки використовує час свого правління і принаймні незареґістровані історією всіх республіканських демократій такі факти, щоб виборні кабінети міністрів і виборні президенти старались улекшити працю і забезпечити славу своїм більше щасливим конкурентам і наступникам.

Тільки той, хто стоїть понад всякими виборами й понад всякими партіями — той хто заінтересований у зрості, в скріпленню, а не використовуванню держави, — хто несе за цю державу не часову, а постійну аж до смерти і по смерти перед своїми нащадками відповідальність — тільки Господар Монарх захоче й зможе тих найкращих орґанізаторів знайти, до діла державного поставити, а негодящих — що не менше важно — не вяжучись ніякими партіями, від партацької роботи усунути.

Держави у нас немає, але села українські, хоч з великою бідою, досі ще живуть, орють, сіють і якось самі управляються. Народ навіть в тій страшній руїні поволі виділяє із себе найкращих орґанізаторів — нову українську аристократію. І вона повстає там, де від початку світа кожна дійсна аристократія повставала: при праці й при війні, при обсіві ланів і при обороні села від бандитів і реквізицій.

Тільки на місцях: по селах і волостях, тільки в продукуючих класах: в селянстві, в робітництві, в культурнім працюючім поміщицтві, в технічно творчім міщанстві — виробляться й найдуться орґанізатори держави. Забезпечити цю природню й єдине раціональну людську селєкцію якнайширшою децентралізацією й якнайбільшим збереженям чистоти класового принціпу — ось велике завдання будучої Української Держави.

Ні одного ні другого не може зробити Народня Республіка. Всяка демократична республіка, що повстала з монархії, при децентралізації розпадається. Тому мусіла знищити всі місцеві самоврядування Франція, тому все більше централізується Німеччина, Чехія, Польща і т. д. Бо тільки влада єдиного центрального парляменту