Сторінка:Вячеслав Липинський. Реліґія і церква в історії України (1925).djvu/31

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

дження звязку який істнував між упадком православної реліґії та розкладом православної церкви в українських землях Русько-Литовської держави і політичним розкладом та упадком „литовської” Руси, що цю реліґію визнавала і по її — захитаному вже тоді — закону жила.

Цей період розкладу закінчився, як відомо, прилученням всіх українських земель до Польщі і денаціоналізацією князівсько-маґнатської верстви, яка тоді політичну і культурну силу Руси репрезентувала. Позбавлена своєї авторитетної церкви, а через те позбавлена морального і культурного звязку зі своїми народніми масами, стара Русь князівська опинилась без морального опертя в свому народі, в свому громадянстві; стала верхом нації без національної підстави. І повна безрадність цих верхів віднайти без авторитетної церкви, без авторитетних і добре орґанізованих духових провідників народу, культурну і політичну єдність зі своїми народніми масами, була одною з головних причин, яка примусила їх до реліґійного, а згодом політичного і національного відступництва. Відродження православної церкви прийшло вже для цієї верстви запізно…

Історія відродження православної церкви на Україні в XVII століттю загально відома і переповідати її тут не буду. Під проводом великих, на західних взірцях вихованих, орґанізаторів, типу Єлисея Плетенецького, Петра Могили й инших, православна церква українська придбала те, чого їй досі найбільше бракувало, і що було головною причиною її упадку: 1 — реліґійне виховання, 2 — освіту, З — дисципліновану орґанізацію і 4. — уміння обходитись без залежности од влади світської і політичної піддержки цієї влади.

Реліґійне виховання і освіта дали їй змогу культивувати в нації творчий ідеалітичний містицизм реліґії, а не служити матеріялістичним народнім забобонам маґії. Дисциплінована орґанізація, заведена на зразок орґанізації католицької, врятувала її од сектанства, од повного розкладу в доґматичній і єрархічній анархії. Врешті унезалежнення од влади світської знищило її — візантийському православію присущу — повну громадську пасивність і виглядання у всіх справах земних одинокого порятунку од держави — в данім випадку: або від московського православ-