ному ідеалізмові, уділюванню більшого місця, поруч скороминаючих матеріяльних, справам більше тривалим: духовим. Крім того мусить радикально перемінитись свідомість національна. Творені для нації її інтеліґенціею поняття нації про саму себе і розуміння самої себе, своєї суті, мусять прийняти инший, ніж досі, характер.
Щоб ми могли зрозуміти наш духовний шлях та йти по ньому, інтеліґенція наша повинна рішуче покинути пануючу у нас хаотичну мішанину німецького і француського (в додаток ще в поганих польських і російських переробках) розуміння нації. Німецького, опертого на племінних підставах, на концепції спільного расового походження, на зведенню поняття нації до „факту природничого”, бо воно в наших колоніяльних умовах, з періодичною (через кожні 200 літ приблизно) „мандрівкою народів” на нашій території, єсть повним абсурдом; бо „чистокровних Українців”, в розумінню спільного походження од одного племені, у нас ніколи не було й не буде і національне противоставлювання таких „чистокровних” „нечистокровним” єсть в наших умовах історичним обманством, яке при певних можливостях політичної спекуляції може легко стати руїнницьким політичним шарлатанством. І розуміння француського, опертого на „вільнім самоозначуванню національнім”, на перенесенню нації в сферу „свободи сумління” та роблено з поняття нації „факту ідеольоґічного”, бо воно рівнозначне з возведенням до абсолюту індивідуальних історично-культурних, в тім числі і реліґійних прикмет, і в умовах вродженого нам анархістичного індивідуалізму, мусить льоґічно довести до ріжного „самоозначування” ріжних одиниць і ріжних ґруп на Україні і в решті решт, по коротшій або довшій анархії, до перемоги самоозначення візантийсько-православно-всеросійського або римсько-католицько-польського (як звичайно і кінчають у нас цього типу націоналісти).
Натомість єдине — на мою думку — для нас приємливим єсть розуміння нації наближене до анґлійського („Нормани, Саксонці, Данці — це ми!” — кажуть Анґлійці), яке по нашому могло б бути сформуловане так: „українським єсть і повинно бути все, що осіло (а не кочує!) на нашій землі і що тим самим стало частиною України”, без огляду на його племінне чи культурне походження, на йо-
