Сторінка:Вячеслав Липинський. Реліґія і церква в історії України (1925).djvu/58

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

бігти аж до Варшави і там втопитись, або вискочити з неї назад аж до того чи иншого, всеросійського, по теперішньому кажучи, „сміновіховства”. Оця імпульсивність, слабовільна хитрість і несталість та брак міри в наших почуваннях, думках та ділах, при слабости непосідаючих цих прикмет (або посідаючих їх в меншій мірі) консервативних українських сил, не дає нам скріпити своєї національної індивідуальности; витворити свого традиційного способу думання і своєї традиційної самосвідомости; мати свій власний „стиль” в культурі і політиці. З цим явищем „свідома” інтеліґенція українська мусить всіма силами боротись, коли не хоче сама перейти до історії, як епізод, над яким нащадки наші будуть, під впливом нового подражнення, колись злобно насміхатись та від споріднення з ним всіма силами одмовлятись.

Зі казаного в попередніх відповідях видко, яке мірило вартости я прикладаю до оцінки явищ нашого духового і реліґійного життя. І мені здається, що це мірило вартости найбільше відповідає україно-творчим, коли можна так сказати, течіям нашої історичної традиції. Згідно з ним, позитивними в історії християнських церков: — як в православії так і в унії, так в римо-католицтві і навіть в протестантизмі на Україні — треба вважати ці поодинокі історичні доби, чи ці особи та течії в поодиноких історичних добах, що поборювали денаціоналізуючу нас реліґійну та культурну виключність, а виявляли натомість змагання до гармонійного наближення і зрівноваження на ґрунті українськім цих ріжних християнських церков і культур. Неґативним натомість буде все протилежне, з чого одначе не виходить, щоб ці неґативні прояви нашого життя викидати за межі української історії і — як це у нас звичайно робиться — збогачувати ними всеросійську чи польську культутру. Хоч і неґативні, вони були українські, бо на Україні повстали, умовами українського життя були викликані і пізнання їх в орґанічнім звязку з нашим життям може тільки збільшити нашу національну свідомість і нашу національну культуру тим, що навчить нас, як в будуччині слід з такими проявами боротись та їх уникати.

Зокрема, що до важніщих особистостей, то перечисления імен, відомих кожному пересічному Українцеві з історії, не скаже нічого нового. Знов, подавати тут ряд біо-