ґрафій не маю змоги. Зазначу тільки, що при оцінці „важности” осіб, крім вище сказаного, треба ще брати їх становище в історії даної церкви: чи виявляли вони в собі її, з українського становища позитивну або неґативну силу розгонову, чи силу вже на вичерпанню; чи своєю діяльністю накопичували вони для України нову енерґію, чи тільки виладовували стару.
Отже, підходячи з таким мірилом вартостей до явищ та осіб, наведу кілька прикладів з історії кожної церкви від часів розлому.
Позитивним в історії української православної церкви треба вважати діло київського духовенства з часів відновлення української правосланої єрархії і діло Могилянської Академії, що стільки місця уділяла наукам латинським; що вводила західний, активний дух і західну дисципліну в орґанізацію православної церкви; що не ставилась вороже до місцевого українського римо-католицтва (її поборювання унії було викликане, як сказано, радикалізмом, аґресивностю і революцийною тактикою тодішніх уніятів); що єдність реліґійну з Москвою не утотожнювала з єдностю політичною і підтримкою московської політичної влади. Неґативнпми єсть всякі зненавистники унії і латинства настільки, що во імя цієї зненависти вони кликали на Україну московську допомогу, і в той спосіб — себе заганяли в Москву, а католиків в Польщу.
В історії унії позитивним єсть те, що здержувало її занадто велику аґресивність та хотіло зберігти єдність національну (в мові, обрядах, традиціях) з православними. З цього погляду наприклад митрополит Велямін Рутський, заслуговував би окремої монографії і почесного місця в українській історії. Рівнож більше уваги слід присвятити великим для нації української заслугам унії в часах, коли ставши в Західній Україні вже вірою батьківською, традиційною, вона в найтяжчих часах нашої історії захищала своїх вірних, як від повного спольщення, так і повного помосковлення. Неґативним натомість єсть всі прояви з ненависти унії до православних, чого наслідком була польонізація і латинізація самих уніятів та зріст на Україні православної москвофільської реакції.
Серед римо-католиків на признання з боку українського заслуговують ці, що, осідаючи чи вже живучи в зем-
