зусилля і тим сприяло швидкій деґенерації громадських інстинктів: так розвинутої напр. у північних націй потреби громадської єдности, дисципліни, посвяти та орґанізації. Далі, завелике багацтво цієї верстви і то тим більше, чим в міру посування на схід і південь України менше було її число, а в наслідок цього незаповнена середньо-заможньою верствою прірва між економічними верхами і низами нації. Врешті, згідно з латинською приказкою „плєнус вентер нон студет лібентер” (повний брюх на науку глух), замале представництво цієї верстви в духовім: — реліґійнім і культурнім — життю нації, і в наслідок цього полишення повноти проводу в цій найважніщій сфері життя представникам инших, як найменше до такого проводу підготовлених, верстов.
І ось тут підходимо мабуть близько до найголовніщої причини нашої національної траґедії. Всякий „український рух” на нашій землі, розпочинаний — як всі взагалі „рухи” на цілім світі — найбільше громадськи чутливими і активними представниками вищої і матеріяльно сильніщої верстви, завдяки її квалітативній та квантитативній слабости все висмикався з під її проводу і — при такій же слабости верстви середньої, зокрема козацтва та міщанства, — переходив до рук декласованої інтеліґенції, що або виходила з посеред елєментів незадоволених та озлоблених, або ще частіще до них, по своїй декласованій природі, приставала. Під впливом цієї озлобленої і декласованої інтеліґенції, не уміючої панувати над своїми примітивними інстинктами, він тратив свій ідеалістичний всенаціональний характер, прибирав форми бунтарські, анархічні та матеріялістичні і вязався зі всякими демаґогічними гаслами, якими ця інтеліґенція, при своїм ідейнім убозстві та орґанізаторській нікчемности, намагалась прихилити народ на свою сторону. В результаті національний рух в такій формі йшов по лінії найменшого, а не найбільшого, опору: він ніколи не зосередкував всієї енерґії в напрямі сотворення України, а завжди звертався перш за все проти місцевих „панів”; він примушував цих „панів” шукати в своїм безсиллю супроти піднятого проти них „народу” захисту у чужої національної ідеї та державної сили; разом з ними нищив він консервативні зародки української державности, традиції та культури національної, і
