ченню, яке своєю віковою боротьбою з вродженим людині (рівно як і нахил до добра) нахилом до зла, і своїм віковим зусиллям оці поняття сотворило та нам їх передало. Крім того цей самий досвід вчить, що коли ми цього зусилля не продовжуєм, або робимо зусилля менше, то не тільки наші політичні, естетичні, філософічні і загалом всі культурні придбання зменшуються, але зменшується разом з тим сила нашого громадського звязку, нашого оточення і, вертаючи „до природи”, ми вертаєм одночасно до самопоїдання та варварства.
Ці два зовсім ріжні світогляди вважав я потрібним зазначити тут тому, що з погляду першого або другого з них даються ріжні відповіді на всі питання, які може перед нами поставити життя. Отже і в цім випадку людина світогляду демократичного відповість, що „народ” наш ріжниці між православіям російським і українським розуміє, бож не можна допустити, щоб абсолютний і од природи добрий та доскональний суверен міг чого небуть не розуміти. На мій же погляд, кожний з нас, що спеціяльно питаннями церковними не займався, і всі ми разом, розуміти ці ріжниці можем по стільки, по скільки нас цього навчили. Иншими словами, по скільки та корпорація, що серед нації дані поняття береже та розвиває — отже в цім випадку духовенство — в попереднім своїм розвитку ці ріжниці поволі витворила, з покоління в покоління заховала і нам свідомість цих ріжниць передала. А що українське духовенство православне в послідніх століттях підпало під сильний вплив церкви всеросійської, то, розуміється, свідомість цих ріжниць зменшилася в самій нашій духовній корпорації, а через те зменшилась, а то й зникла майже зовсім, в народі, який не з природи своєї, а з науки свого духовенства поняття про ці ріжниці міг одержати.
Обсервація фактів життя: — оця страшна денаціоналізація української церкви православної, яка виявилась не в відсутности прикмет галасливого і глупого світського націоналізму, а в занепаді її традицийної власної духової культури: — і в своїм церковнім стилі, і в своїх обрядах, і своїх методах орґанізації та науки — денаціоналізація, що особливо на історично старшім Правобережжі, навіть нам, людям одного тільки покоління, сама кидалася в ві-
