Перейти до вмісту

Сторінка:Вячеслав Липинський. Трагедія українського Санчо Панча (Із записної книжки емігранта) (1920).djvu/1

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено
В. Правобережець [В. Липинський]
[1920]


ТРАГЕДІЯ УКРАЇНСЬКОГО САНЧО ПАНЧА
(ІЗ ЗАПИСНОЇ КНИЖКИ ЕМІГРАНТА)

Геніальний твір Сервантеса вічно актуальний. Його постаті безсмертні, бо вони на протязі століть все відроджуються в кожнім новім поколінню европейських націй. Через цілу історію Европи йдуть поруч себе Дон Кіхот і Санчо Панчо, як нерозривно звязані з собою символи ріжної в формах, але одноцільної в суті, старої европейської культури.

Ідеалізм і реалізм. Традиція і поступ. Минувшина і будуччина, звязані з собою. Глибока віра у витворене поколіннями своє власне розуміння життя і практичне, насущне використовуваня його реальних форм — ось дві сторони єдиної культури, що творять її цілість, що забезпечують їй сталість, міць і еволюціонізм навіть в революціях. Це та Европа, в якій практичний Санчо Панчо реалізує ідеї романтика Дон Кіхота. Та Европа, що входить в нову еру зі збереженими памятками минулих столітть, зі захованими побожно творами людського духа, а не з tabula rasa покритого руїнами і попелищами степу…

Старі культурні верстви одмирають. Нові з силою молодости вибиваються на верх і переймають витворену цими старими верствами культуру.

Дон Кіхот зі своєю заржавілою старою зброєю, зі своїми перейнятими з батьківських заповітів думками, зі своїм суцільним і викінченим розумінням оточуючого світу - весь виростає з минувшини. Його віра — це традиційна віра предків в шляхотність і красу життя. І збірається він в свою життєву дорогу з одиноким завданням: зберігти цю віру, зберігти лицарську традицію, зберігти культуру, зберігти досвід минулих поколіннь і передати цей скарб дорогоцінний свому товаришеви подорожньому — Санчо Панчу.

Санчо Панчо за собою не має нічого. Він весь в будуччині. Його захоплює сама майбутня подорож, а не мета подорожі. Він не бере з собою ні зброї, ні емблеми своєї мрії: прапорця своєї дами серця. Він мусить йти в дорогу не тому, що так робили його предки, а тому, що його в дорогу пхає буйна, шукаюча виладованя його сила.