Сторінка:Вячеслав Липинський. Трагедія українського Санчо Панча (Із записної книжки емігранта) (1920).djvu/2

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


Ось ідеаліст і реаліст поруч на однім життєвім шляху. Сміється сердечно Санчо Панчо, коли Дон Кіхот бачить в вітряках лицарське військо. Раменами тільки здвигає, дивом дивується, як міг прийняти Дон Кіхот стару і бридку Дульцінею за красуню і за даму свого серця.

Та проте він йде за Дон Кіхотом. Бо образи Дон Кіхота окрашують йому тяжкий шлях. Бо який би нудний був цей шлях, як би не Дон Кіхотові легенди, що перетворюють бездушну дійсність в живий образ, захоплюючий різноманітними барвами, далекими прекрасними перспективами. Бо як би примітивно убоге було життя Санчо Панча, коли-б Дон Кіхот не збогачував його тим всім, що вже пережили його предки, як би не вчив Санчо Панча їх досвіду, як би не давав Санчо Панчу тих способів реаговання на життя, що творять Дон Кіхотову суть - здобуту минулими поколіннями культуру.

І Санчо Панчо в кінці перестає сміятись над Дон Кіхотом. Від умираючого лицаря він переймає його глибоку віру, сам одягає зброю і сам стає Дон Кіхотом, і сам веде за собою нового Санчо Панча.

І повірив Санчо Панчо в Дон Кіхота тому, що європейський Дон Кіхот ні разу не злякався примітивного реготу Санчо Панча, ні разу під впливом цього реготу не стратив віру в себе, в заповіти передані йому досвідом предків.

«Підростеш, порозуміщаєш і повіриш, що єдиною вартостю життя єсть той образ, який ми собі про нього самі сотворимо, а не ті його обломки, які ти своїм ограниченим зором оглядаєш», - думав Дон Кіхот навіть тоді, коли його підкидали на простині, і коли ця картина незвичайно тішила Санчо Панча. Оця непохитна віра, оця глибока культура Дон Кіхота захопили Санчо Панча. Він [Дон Кіхот] побідив тому, що він ні разу не оглянувся на Санчо Панча, ні разу не просив його ради, а йшов своєю дорогою, бо він був Дон Кіхотом, бо це був потомок лицарський, бо в ньому під впливом культури не було вже нічого з його предка Санчо Панча. Европейський Дон Кіхот не демократ. Він не може існувати без Санчо Панча, бо він бачить в нім продовженя існування себе самого - будучого Дон Кіхота.

Без Дон Кіхота не можна би було помислити собі існування модерної європейської нації. Бо коли-б, згідно з реалістичними поглядами Санчо Панча, нація це громада людей, що балакає одною мовою, то во імя реалістичних інтересів, во імя практицизму цих людей краще було-б перемінити мову і почати балакати так, як більше користно для реальних інтересів цієї громади. І так зробили Санчо Панчі всіх тих націй, які не мали своїх Дон Кіхотів[1]. Допіру

  1. Завдання національного ідеалізму, сотвореня національної легенди, все і завжди припадають на ті верстви, що репрезентують національну традицію. Потомки верстви, що творили славу націй покликані цю традицію відновити.